Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 263/15228/16-ц
провадження № 61-39227св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року у складі судді Скрипниченко Т. І. та постанову Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів: Попової С. А., Кочегарової Л. М., Ткаченко Т. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, посилаючись на те, що 19 жовтня 2013 року відповідач отримав від нього в борг грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США для ведення бізнесу, 04 листопада 2013 року - 25 000 грн з тією ж метою та 20 000 грн для власних потреб, які зобов`язався повернути до 31 листопада 2013 року, про що 04 листопада 2013 року власноруч написав розписку. Однак ОСОБА_2 не виконав взятих на себе зобов`язань щодо повернення боргу. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь суму боргу за розпискою, а саме:
- за першою позикою - в розмірі 16 361,60 доларів США, з яких: 10 000 доларів США - сума основного боргу, 5 463,25 доларів США - проценти на рівні облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), 898,35 доларів США - три проценти річних від простроченої суми;
- за другою позикою - в розмірі 52 103,76 грн, з яких: 20 000 грн - сума основного боргу, 10 951,05 грн - проценти на рівні облікової ставки НБУ, 1 796,71 грн - три проценти річних від простроченої суми, 19 356 грн - інфляційні втрати;
- за третьою позикою - в розмірі 65 167,33 грн, з яких: 25 000 грн - сума основного боргу, 13 726,35 грн - проценти на рівні облікової ставки НБУ, 2 245,98 грн - три проценти річних від простроченої суми, 24 195 грн - інфляційні втрати.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 16 361,60 доларів США, що еквівалентно 427 021 грн, з яких: 10 000 доларів США - сума основного боргу, 5 463,25 доларів США - проценти за користування позикою, 898,35 доларів США - три проценти річних від простроченої суми. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 52 103,76 грн, з яких: 20 000 грн - сума основного боргу, 10 951,05 грн - проценти за користування позикою, 1 796,71 грн - три проценти річних від простроченої суми, 19 356 грн - інфляційні втрати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 65 167,33 грн, з яких: 25 000 грн - сума основного боргу, 13 726,35 грн - проценти за користування позикою, 2 245,98 грн - три проценти річних від простроченої суми, 24 195 грн - інфляційні втрати. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що між сторонами були укладені договори позики, умови яких відповідачем не виконані, тому стягненню підлягає сума основного боргу, проценти за користування грошовими коштами на рівні облікової ставки НБУ, три проценти річних від простроченої суми, а також - інфляційні втрати за порушення грошових зобов`язань, предметом яких є грошові кошти, виражені в національній валюті України - гривні.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року в частині розміру заборгованості за позикою і стягнення судового збору в дохід держави змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 13 055,73 доларів США, що еквівалентно 342 201,12 грн, з яких: 10 000 доларів США - сума основного боргу, 2 157,38 доларів США - проценти за користування позикою, 898,35 доларів США - три проценти річних від простроченої суми. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 45 467,50 грн, з яких: 20 000 грн - сума основного боргу, 4 314,79 грн - проценти за користування позикою, 1 796,71 грн - три проценти річних від простроченої суми, 19 356 грн - інфляційні втрати. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 56 837,48 грн, з яких: 25 000 грн - сума основного боргу, 5 396,50 грн - проценти за користування позикою, 2 245,98 грн - три проценти річних від простроченої суми, 24 195 грн - інфляційні втрати. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у сумі 3 893,86 грн. Рішення місцевого суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 551,20 грн залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що місцевим судом не було враховано, що з 04 червня 2015 року ОСОБА_2 був мобілізований на військову службу. Таким чином, із вказаної дати позичальнику як військовослужбовцю Збройних Сил України проценти за договорами позики не повинні нараховуватися, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". У зв`язку з частковим задоволенням позову також підлягають перерозподілу судові витрати.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У липні 2017 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 30 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 16 травня 2018 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. Надана ним розписка підтверджує, що ОСОБА_1 передав йому грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США та 20 000 грн з конкретною метою - для ведення спільного бізнесу в якості оборотних коштів, а не в борг. Наявна в матеріалах справи розписка не може слугувати підтвердженням виникнення між сторонами позикових зобов`язань, оскільки вона не містить всіх необхідних умов договору позики. Оскільки для укладення договорів, які виходять за межі дрібних побутових, необхідна згода другого з подружжя, то суди повинні були залучити до участі у справі його дружину.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Рівненського міського суду Рівненської області.
09 жовтня 2018 року справа № 569/9201/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ". Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частинами третьою, четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.