ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
Київ
справа №826/18359/16
адміністративне провадження №К/9901/52664/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018 ( суддя Бояринцева М.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018 ( головуючий суддя Чаку Є.В., судді: Файдюк В.В., Мєзєнцев Є.І.) у справі №826/18359/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №10-1305 від 23.04.2016, яким нараховано суму грошового зобов`язання зі сплати земельного 12 149,71 грн.
В обґрунтування наведених вимог позивач посилається на Податковий кодекс України та зазначає, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у місті Києві протиправно визначено ОСОБА_1 земельний податок, оскільки у її власності земельна ділянка не перебуває.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2018, у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач як власник нежитлових приміщень є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилається на те, що що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права: пункт 286.6 статті 286, пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України, а також судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки усім обставинам справи, не враховано та недосліджено розміру прибудинкової території будинку за адресою: АДРЕСА_1, не встановлено наявності доказів, що підтверджують реєстрацію права власності на земельну ділянку за вказаною вище адресою, і, як наслідок, правильність здійсненого Інспекцією розрахунку земельного податку. Наголошує на тому, що для ідентифікації конкретної земельної ділянки необхідно визначити її межі, місце розташування, цільове (господарське) призначення та визначити права щодо неї на підставі інформації, що міститься в Державному земельному кадастрі, відповідно відсутність такої інформації про земельну ділянку унеможливлює проведення будь-яких нарахувань за користування нею.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими, винесеними з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 3.08.2007 між Науково-виробничим кооперативом "Актив", як продавцем, й ОСОБА_3 та ОСОБА_1, як покупцями, укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень, згідно якого покупці купили та прийняли у власність в рівних долях нежилі приміщення, що розташовані за адресою : АДРЕСА_1, нежилі приміщення з № 1 по № 5 групи приміщень № 32 (в літ. Б), загальною площею 30,70 кв.м.
Згідно витягу з технічної документації, який виданий ОСОБА_3 та ОСОБА_1 № Н-00896/2010 від 7.05.2010 площа земельної ділянки, яка припадає на викуплене нежитлове приміщення, становить 15 кв.м.
23.04.2016 відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 10-1305, яким позивачу, відповідно до п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України, (далі - ПК України у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), визначено суму податкового зобов`язання за платежем "Земельний податок з фізичних осіб" в сумі 12149,71 грн.
Рішенням Державної фіскальної служби України від 7.11.2016 № 11689/І/99-99-11-03-01-25 скаргу ОСОБА_1 - частково задоволено, а податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі від 23.04.2016 № 10-1305 скасовано в частині нарахування земельного податку в сумі 6074,86 грн та в зазначеній частині рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги, а в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та рішення, прийняте за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін.
Позивач не погоджуючись з таким рішенням відповідача звернулась до суду з даним позовом.
З огляду на фактичні обставини та заявлені вимоги, встановлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.