ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
Київ
справа №826/10983/18
адміністративне провадження №К/9901/28440/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білоуса О.В.,
суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року (головуючий суддя Мазур А.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (головуючий суддя Лічевецький І.О., судді - Земляна Г.В., Кобаль М.І.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 78182-1305-2658, яким визначено суму податкового зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки земельна ділянка, на якій розміщена нежитлова будівля АДРЕСА_1 не була відведена позивачці або колишньому власнику у власність або у користування, межі цієї земельної ділянки не визначені в натурі, відсутні характеристики земельної ділянки, що могли б використовуватися для розрахунку розміру земельного податку, крім того, позивач зазначала, що є приватним підприємцем та має статус платника єдиного податку та використовує належну їй на праві власності нежитлову будівлю в господарській діяльності, а тому у неї відсутній обов`язок сплати земельного податку.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 3 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 квітня 2018 року № 78182-1305-2658. Стягнуто на користь позивача понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 3319,77 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, в обґрунтування касаційної скарги відповідач зазначив, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Надання у найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
ОСОБА_1 скористалася своїм правом та надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначила, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема, позивач зазначила, що висновки податкового органу про наявність у неї об`єкта оподаткування є неправомірними, оскільки відсутні відомості щодо ідентифікуючих ознак земельної ділянки, також відсутні дані державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом оподаткування.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується Свідоцтвом платника єдиного податку Серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань одним з видів діяльності позивача є 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Крім того, судами встановлено, що позивач є власником нежитлової будівлі загальною площею 847,9 кв.м., розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
27 квітня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 стаття 54 Податкового кодексу України (далі - ПК України), прийнято податкове повідомлення-рішення №78182-1305-2658, яким відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 331976,03 грн.
Вважаючи прийняте ГУ ДФС у м. Києві 27 квітня 2018 року податкове повідомлення-рішення №78182-1305-2658 протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про його скасування.
Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції вказав на те, що перебування позивача у статусі платника єдиного податку не є підставою вважати його звільненим від обов`язку сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розміщена належну йому на праві власності нерухомість, а тому у податкового органу були наявні повноваження щодо нарахування такого податкового зобов`язання в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні. Однак, за висновками суду першої інстанції, податковим органом не було обґрунтовано правомірність розрахунку суми земельного податку з фізичних осіб, що має своїм наслідком визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
У свою чергу, Шостий апеляційний адміністративний суд за результатами апеляційного розгляду справи залишив судове рішення суду першої інстанції без змін. При цьому, в обґрунтування постанови посилався на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, позивач, як платник єдиного податку третьої групи, звільняється від нарахування та сплати земельного податку на земельну ділянку, що використовується нею для провадження господарської діяльності.
Підпунктами 14.1.72-14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За приписами пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
Частинами першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно статей 125 і 126 вказаного Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Тобто, з аналізу вказаних норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.