ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
Київ
справа №344/10095/16-а
адміністративне провадження №К/9901/16966/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області
про визнання дій неправомірними
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Гудими Л.Я., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.),
В С Т А Н О В И В :
Короткий зміст позовних вимог
В серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області (далі - УПФУ в м. Івано-Франківську, відповідач), в якому просив визнати неправомірними дії відповідача та стягнути з відповідача на його користь недоплачену пенсію за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2016 року адміністративний позов задоволено; визнано неправомірними дії Управління пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську щодо невиплати ОСОБА_1 несплаченої пенсії за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року включно та стягнуто з Управління пенсійного фонду України у м. Івано-Франківську на користь ОСОБА_1 несплачену пенсію за період з листопада 2011 року по листопад 2015 року включно.
Постановляючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в даному спорі вже було ухвалено судове рішення про незаконність дій відповідача щодо порушення права позивача на пенсію, однак ним після ухвалення остаточного рішення не усунуто негативних наслідків своїх дій, якими позбавлено позивача можливості мирно володіти грошовими коштами, яких відповідач позбавив позивача.
Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області задоволено частково, постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2016 року скасовано та прийнято нову ухвалу, якою адміністративний позов залишено без розгляду.
Ухвалюючи зазначене судове рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду та не наведено жодних доказів поважності причини пропуску такого строку, тому заявлені позовні вимоги слід залишити без розгляду.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятими з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано до спірних відносин положення статей 99, 100 КАС України, зокрема, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на судові рішення, які набрали законної сили і в яких вирішувалися питання щодо права позивача на поновлення пенсії. Крім того, судом апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, не була перевірена вина відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості по пенсії. У зв`язку із цим, позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно залишив без розгляду його позовні вимоги.
Позиція інших учасників справи
Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду ухвали суду апеляційної інстанції.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі №344/10095/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу №344/10095/16-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 21 травня 2020 року.
При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 позивача віднесено до громадян, які постраждали від наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 1.
12 травня 2016 року позивач подав відповідачу претензію щодо відшкодування пенсійного боргу з листопада 2011 року.
30 листопада 2015 року ухвалено постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі №876/5607/15, якою визнано дії відповідача щодо зменшення пенсії позивачу неправомірними та зобов`язано відповідача здійснювати виплату позивачу пенсію в розмірі, встановленому до листопада 2011 року в сумі 5 145,50 гривень.
Таким чином між сторонами виник спір з приводу заборгованості із виплати пенсії позивачу, яка виникла внаслідок самовільного зменшення відповідачем суми призначеної та виплачуваної пенсії.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка висновків судів попередніх інстанції доводів учасників справи
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково прийнятні з огляду на наступне.
Залишаючи позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області про визнання дій неправомірними без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк, визначений частиною першої статті 99 КАС України для звернення до суду з адміністративним позовом.
Суд касаційної інстанції вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо застосування у цій справі строку звернення до суду, виходячи з наступного.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та 124.