Постанова
іменем України
20 травня 2020 року
м. Київ
справа № 524/1096/18
провадження № 51-113км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Ковтуновича М.І.,
суддів Луганського Ю.М., Фоміна С.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Лагоди І.О.,
прокурора Руденко О.П.,
засудженого ОСОБА_1,
у режимі відеоконференції:
захисника Лашко О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Лашко О.О. на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 3 серпня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 7 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201717009000444, щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
та жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 3 серпня 2018 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі
на строк 8 років.
На підставі ст. 71 КК ОСОБА_1 частково приєднано невідбуте покарання за ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 вересня 2015 року і за сукупністю вироків призначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
До набрання вироком законної сили залишено запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Визначено строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислювати з моменту затримання - 26 грудня 2017 року.
Прийнято рішення щодо речових доказів та про скасування накладеного арешту майна.
За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.
ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно об 11:00 ОСОБА_1, перебуваючи разом із ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 , у ході конфлікту, що стався на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, діючи умисно, з метою позбавлення життя останнього, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, завдав приблизно п`ять ударів у голову ОСОБА_2 молотком, чим спричинив йому тілесні ушкодження, у результаті яких потерпілий помер.
Полтавський апеляційний суд ухвалою від 7 жовтня 2019 року залишив апеляційні скарги засудженого, його захисника та прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи, викладені у касаційних скаргах
У касаційних скаргах засуджений ОСОБА_1 та його захисник Лашко О.О., які містять одні й ті вимоги та обґрунтування, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначають, що дії засудженого підлягають кваліфікації за ст. 118 КК як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, оскільки потерпілий
ОСОБА_2 вдарив засудженого по голові молотком, а останній, вихопивши з рук молоток та захищаючись, завдавав йому ударів, поки потерпілий не заспокоївся. Вказують про те, що у протоколі огляду місця події від 26 грудня 2017 року не зазначено відомостей про власника приміщення, де він проводився, і в матеріалах кримінального провадження відсутня згода власника на проведення огляду. Також ставлять питання про порушення слідчим порядку звернення до слідчого судді з клопотанням про обшук. Крім того, під час проведення огляду місця події присутнім не повідомлено про застосування засобів фото- та відеофіксації, а в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про визнання цього відеозапису огляду місця події від 26 грудня 2017 року речовим доказом, у зв`язку з чим відеозапис цієї слідчої дії є недопустимим доказом. Зазначають про те, що в матеріалах кримінального провадження міститься два протоколи проведення слідчого експерименту від 29 грудня 2017 року, які різняться за змістом. На думку сторони захисту, при призначенні покарання ОСОБА_1 не повною мірою враховано стан його здоров`я та обставини, що пом`якшують покарання, а при визначенні остаточного покарання не застосовано положення ст. 72 КК. Посилаються на безпідставну відмову суду апеляційної інстанції в дослідженні доказів та на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, який помилково визнав апеляційні скарги сторони захисту безпідставними.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Лашко О.О. у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційних скарг і просили їх задовольнити.
Прокурор Руденко О.П. в судовому засіданні просила залишити касаційні скарги без задоволення як необґрунтовані.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені
в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим
є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційного суду.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві відповідає з`ясованим судом обставинам, установленим під час кримінального провадження, підтверджений перевіреними в судовому засіданні й детально наведеними у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.
При цьому не знайшли свого підтвердження доводи сторони захисту, які висловлювались у судах першої та апеляційної інстанцій, про те, що ОСОБА_1 захищався від неправомірних дій ОСОБА_2, у зв`язку з чим його дії необхідно кваліфікувати за ст. 118 КК, а не за ч. 1 ст. 115 КК.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторін характерні й для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена
ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого
ст. 118 КК, є мотив діяння - захист винною особою охоронюванихзаконом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно із ч. 1ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3ст. 36 КК).
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
При кваліфікації дій ОСОБА_1 як умисне вбивство місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, врахував конкретні обставини провадження, з яких убачається, що засуджений завдав ОСОБА_2 приблизно п`ять ударів молотком в голову, заподіявши відкриту травму голови з множинними ранами та переломами кісток черепа, внаслідок якої, від крововиливів під оболонки та речовину головного мозку, настала смерть потерпілого.
Вирішуючи питання щодо доводів сторони захисту про вчинення ОСОБА_1 умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони суд першої інстанції встановив, що засуджений забрав молоток у ОСОБА_2 і ним завдавав ударів останньому у той час коли потерпілий сидів та з його боку не існувало реальної загрози життю чи здоров`ю засудженого. З цих підстав суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт спричинення потерпілим засудженому легкого тілесного ушкодження свідчить про наявність конфлікту, однак не вказує на те, що метою завдання ОСОБА_1 ударів у відповідь був захист.
Колегія суддів, оцінюючи встановлені з цього приводу обставини у оскаржуваних судових рішеннях, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 перебував у стані необхідної оборони, але перевищив її межі, оскільки вищезазначені дії засудженого не відповідають вимогам своєчасності оборони, позаяк були вчинені після закінчення посягання з боку потерпілого.