ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
Київ
справа №826/10665/17
адміністративне провадження №К/9901/5104/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 (головуючий суддя Федотов І.В., судді: Губська Л.В., Оксененко О.М.) у справі №826/10665/17 за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин Лоджістікс" про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Головне управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі - ГУ ДФС у м.Києві, позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юджин Лоджістікс" (далі - ТОВ "Юджин Лоджістікс", відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 527363,00грн. з рахунків відповідача у банках, що обслуговують такого платника податків.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2017 адміністративний позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2017 скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції ГУ ДФС у м.Києві звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.
Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали касаційної скарги у справі №826/10665/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у м.Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 у справі №826/10665/17.
Ухвалою суду від 18.05.2020 справу призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження на 19.05.2020.
В обґрунтування вимог касаційної скарги податковий орган посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що у відповідача виник податковий борг, Товариством податковий борг не сплачено, що надає право контролюючому органу звернутися до суду з позовом про стягнення такого боргу. Як зазначає позивач, апеляційним судом не надано правової оцінки тим обставинам, що при наявності платіжних доручень про сплату зобов`язань, у відповідача обліковується заборгованість, судом не досліджено реквізити на які перераховувались кошти. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.11.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.10.2017.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказав, що доводи податкового органу вважає необґрунтованими. Відповідач зазначає, що Товариством сплачено податок на додану вартість у передбачені законодавством строки, у повному обсязі та зараховано кошти на консолідований рахунок - єдиний казначейський рахунок, що не суперечить закону, тобто сплата на неналежний рахунок не вплинула на виконання податкового обов`язку. При цьому, відповідач наголошує, що кошти до платника не повернулись.
Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем подано до контролюючого органу за основним місцем обліку податкові декларації з податку на додану вартість за серпень - грудень 2016 року, січень - травень 2017 року, якими Товариством самостійно визначено суми зобов`язань, що підлягають сплаті до бюджету.
Позивачем на адресу ТОВ "Юджин Лоджістікс" направлено податкову вимогу від 07.11.2016 №9369-17 на суму 106129,00грн., яка була повернута податковому органу із позначкою "за закінченням встановленого строку зберігання".
Враховуючи положення Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, податкова вимога від 07.11.2016 №9369-17 вважається врученою ТОВ "Юджин Лоджістікс".
Відповідно до даних контролюючого органу, станом на дату звернення до суду з позовом, за відповідачем рахується податковий борг з податку на додану вартість у розмірі 527363,00грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що за відповідачем обліковується сума узгоджених та несплачених податкових зобов`язань з податку на додану вартість у загальному розмірі 527363,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, податковими деклараціями, розрахунком сум податкового боргу та обліковою карткою такого платника податків. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Апеляційний суд постанову суду першої інстанції скасував, ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено, з огляду на те, що здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання у строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Оскільки така сума зараховуються на єдиний казначейський рахунок, то помилкове визначення коду бюджетної класифікації у платіжному дорученні під час сплати суми податкового зобов`язання чи інші неточності не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов`язання. Затим що, на час розгляду справи в суді першої інстанції існували докази сплати відповідачем податку на додану вартість, підтвердженням чого є платіжні доручення, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування постанови суду першої інстанції у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платники податків і зборів зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але несплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Положеннями пункту 54.1 статті 54 ПК України встановлено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.
Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога може не надсилатися, якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.