ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
м. Київ
справа №260/423/19
провадження №К/9901/33260/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єзерова А.А.,
суддів: Кравчука В.М., Желєзного І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Виноградівської районної філії
на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 (головуючий суддя Іванчулинець Д.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 (головуючий суддя Курилець А.Р., суддів Качмар В.Я., Мікула О.І.)
у справі № 260/423/19
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Виноградівської районної філії,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2
про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Виноградівської районної філії (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить: 1) визнати протиправними дії Виноградівської філії Закарпатського обласного центру зайнятості щодо відмови у виплаті фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованого громадянина ОСОБА_3, з дня його працевлаштування - 01.02.2019 та зобов`язати Виноградівську філію Закарпатського обласного центру зайнятості прийняти рішення про виплату, нарахувати та виплатити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованого громадянина ОСОБА_2 з дня його працевлаштування - 01.02.2019; 2) розподілити судові витрати по справі.
2. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі № 260/423/19 позов задоволено:
визнано протиправними дії Виноградівської філії Закарпатського обласного центру зайнятості щодо відмови у виплаті фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованого громадянина ОСОБА_3, з дня його працевлаштування - 01.02.2019 та зобов`язано Виноградівську філію Закарпатського обласного центру зайнятості прийняти рішення про виплату, нарахувати та виплатити фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 компенсації фактичних витрат у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за працевлаштованого громадянина ОСОБА_2 з дня його працевлаштування - 01.02.2019.
3. Додатковим рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 задоволено заяву позивача про стягнення понесених витрат на сплату судового збору
4. 02.12.2019 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Закарпатського обласного центру зайнятості в особі Виноградівської районної філії на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 у справі №260/423/19.
5. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову та додаткове судове рішення щодо витрат на правничу допомогу.
IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
6. Судами встановлено, що позивач працює у місті Виноградові в якості фізичної особи-підприємця. В січні 2019 року позивач вирішив найняти на роботу двох осіб на посаду помічників адвоката.
7. Для цього позивач звернувся до відповідача із відповідним звітом (форма № 3 - ПН "Інформація про попит на робочу силу"), в якому повідомив центр зайнятості про факт створення двох робочих місць (вакансій). Також створив відповідні вакансії на сайті відповідача в кабінеті роботодавця.
8. 30 січня 2019 року до позивача звернулись із направленням від центру зайнятості двоє осіб: ОСОБА_5 та ОСОБА_2, що мають повну юридичну освіту. ОСОБА_2, зокрема, являється випускником ДВНЗ "Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника" і отримав диплом магістра 31 грудня 2018 року.
9. 31 січня 2019 року позивач виніс Наказ № 1 та Наказ № 2 на працевлаштування на роботу ОСОБА_5 та ОСОБА_2, починаючи з 01 лютого 2019 року на строк 2 роки. В той же день позивач подав повідомлення про прийняття працівника на роботу до Виноградівської ОДПІ.
10. За два місяці (лютий-березень) 2019 року позивач сплатив працівникам заробітну плату, ПДФО, військовий збір та здійснив нарахування ЄСВ.
11. Оскільки ОСОБА_2 являється молодим випускником вищого навчального закладу і протягом шести місяців після закінчення університету працевлаштований вперше, позивач вважає, що йому, як роботодавцю передбачено компенсацію ЄСВ протягом одного року.
12. 12 березня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про компенсацію витрат на оплату праці та додав до заяви довідку (за формою, що затверджена додатком до Порядку відповідно до постанови КМУ від 10 вересня 2014 року № 437).
13. Листом відповідача від 13 березня 2019 року № 250-01 позивачу відмовлено у нарахуванні компенсації, оскільки ОСОБА_2 раніше вже працював на посаді юриста у Виноградівському геріатричному пансіонаті.
14. Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із відповідним позовом
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
15. Ухвалюючи судові рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки ОСОБА_2 після закінчення вищого навчального закладу здобувши при цьому повну вищу юридичну освіту працевлаштувався вперше (протягом шести місяців після закінчення) на посаду, яка вимагає зокрема наявність такої освіти, то саме таку роботу слід вважати як першу.
16. Суди дійшли висновку, що перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з іншим роботодавцем, але до закінчення навчання не охоплюється приписами вищевказаної ст. 14 Закону № 5067, оскільки закінчивши вищий навчальний заклад та здобувши вищу юридичну освіту особа працевлаштовується вперше, протягом шести місяців після закінчення, на посаду яка вимагає зокрема наявності такої освіти.
17. Суди визначили, що п. 4 ч. 1 ст. 14 Законом України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI (далі Закон № 5067) не містить вимогу, що така категорія громадян повинна прийматися на роботу вперше у житті. Вказана стаття Закону також не забороняє такій категорії громадян до закінчення вузу працювати.
18. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, шо позивач не має заборгованості по сплаті ЄСВ, не визнаний банкрутом, а тому відсутні підстави для відмови у виплаті компенсації.
IV. АРГУМЕНТИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ
19. Свою касаційну скаргу відповідач обґрунтовує порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема відповідач вказує, що:
1) положення п. 4 ч. 1 ст. 14 Закону № 5067 містить дві обов`язкові умови для отримання компенсації: 1) молодь, яка протягом шести місяців закінчила навчання, 2) це її перша робота у житті;
2) судами не досліджено той факт, що при реєстрації у центрі зайнятості ОСОБА_2 був ознайомлений з тим, що він не відноситься до жодної категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню;
3) не була надана оцінка процедурі віднесення безробітного до категорії осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; всупереч вимогам ст. 242 КАС України, судами не було надано аргументації відхилення доводів відповідача щодо процедури віднесення безробітного до пільгової категорії, чим суди вийшли за межі позовних вимог та межі розгляду справи, встановивши передчасно неправомірність невіднесення безробітного до особливої категорії громадян.
20. Відповідач вважає, що в контексті обставин спору застосування такого способу захисту, як зобов`язання вчинити дії, вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для отримання компенсації єдиного внеску, зокрема чи прийнято на роботу працівника, якого віднесено до особливої категорії громадян.
21. У відзиві на касаційну скаргу позивач, заперечуючи проти доводів касаційної скарги, зазначив таке:
ст. 14 Закону № 5067 не містить вимогу, що додаткові гарантії у молодого випускника з`являються саме тоді, коли він вперше приймається на роботу після закінчення навчання у вищому навчальному закладі; після закінчення ВДНЗ ОСОБА_2 вперше приймається на роботу, і його перебування у трудових відносинах з іншим роботодавцем до закінчення навчання не охоплюється приписами цієї статті;
ОСОБА_2 дійсно поставив свій підпис у персональній картці, проте такий підпис поставлено під інформуванням про включення його персональних даних до Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби, а не про згоду із позбавленням гарантій чи компенсацій, тому цей доказ не є належним та допустимим доказом відсутності у працівника додаткових гарантій при працевлаштуванні;
законом не передбачено процедури віднесення безробітного до категорії осіб, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню;
твердження про необхідність попереднього оскарження до суду рішення центру зайнятості про невіднесення ОСОБА_2 до категорії громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, не має юридичного значення, оскільки факт невіднесення помічника адвоката в цьому випадку до будь-якої категорії громадян, які мають додаткові гарантії, не оформляється жодним окремим рішенням у письмовій формі, а тому позов подано саме на дії та бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації.
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.
23. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 5067, роботодавцю, який працевлаштовує на нове робоче місце громадян, зазначених у ч. 1 ст. 14 цього Закону (крім тих, які визначені п. 7 ч. 1 ст. 14), та яким надано статус безробітного, за направленням територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, строком не менше ніж на два роки щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відповідну особу за місяць, за який він сплачений.