ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
Київ
справа №815/2739/17
адміністративне провадження №К/9901/14507/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Желєзного І.В.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
розглянувши у порядку попереднього судового засідання
касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду у складі судді Бжассо Н.В. від 18 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Кравченка К.В., Джабурія О.В., Вербицької О.В. від 19 квітня 2019 року
у справі №815/2739/17
за позовом ОСОБА_1
до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області третя особа - ОСОБА_2,
про визнання дій протиправними, скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, скасування реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації,
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. В травні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до суду з позовом до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі також - відповідач) за участю третьої особи ОСОБА_2, в якому просила:
- визнати протиправними дії Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області щодо проведення реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт, зареєстрованого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області 19 червня 2014 року за №КС 062141700225, замовником у якій є ОСОБА_2 та скасувати дану реєстрацію;
- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції щодо проведення реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, зареєстровану Державної архітектурно-будівельної інспекції від 26 травня 2015 року за №КС 142151460391, замовником у якій є ОСОБА_2 та скасувати дану реєстрацію.
2. 06 квітня 2018 року та 05 листопада 2018 року до суду першої інстанції надійшли пояснення представника третьої особи по справі - ОСОБА_2, з огляду на які третя особа просила суд закрити провадження у справі в частині вимог про скасування реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації у зв`язку із тим, що вказані акти є актами індивідуальної дії та вичерпали свої дію після їх реалізації шляхом реєстрації права власності, а тому подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою права на спірний об`єкт має вирішуватися у порядку цивільного судочинства.
3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року клопотання представника третьої особи - задоволено. Закрито провадження у справі.
4. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року - без змін.
5. Не погоджуючись із рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, позивачка звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суд, у якій просила скасувати ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
6. Ухвалою від 30 травня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі №815/2739/17.
7. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 травня 2019 року справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді Желєзного І.В., суддів Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що в даній справі існує спір про право цивільне, а тому спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ІІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
9. ОСОБА_1 в обґрунтування касаційної скарги зазначає, що остання підлягає задоволенню, оскільки ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2019 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2019 року прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.
10. Судами попередніх інстанцій проігноровано те, що ОСОБА_1 оскаржувалась саме дія суб`єкта владних повноважень щодо реєстрації повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації інспекцією ДАБІ, а не безпосередньо повідомлення та декларацію як документ, та зокрема, як акт індивідуальної дії, оскільки вони не є такими, та не відповідають критеріям притаманним акту індивідуальної дії. Предметом розгляду даної справи є саме дії по проведенню реєстрації та безпосередньо сама реєстрація, а не повідомлення про початок виконання будівельних робіт та декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
11. Крім того, у даному випадку відсутній спір про право цивільне, оскільки оскаржується не безпосередньо документ, на підставі якого виникло таке право, а дія суб`єкта владних повноважень, яка передувала виникненню права цивільного, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
ІV. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
12. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
13. Перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов таких висновків.
14. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
15. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, "встановленим законом".
16. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
17. На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
18. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
19. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.