Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 639/2837/19
провадження № 51-5394кмо19
Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючого Огурецького В. П., суддів Анісімова Г.М., Григор`євої І.В., Кравченка С.І., Луганського Ю.М., Наставного В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Кулаківського К.О.,
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за його апеляційною скаргою на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220000000534, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 і проживаючого у АДРЕСА_3 ), такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року у підготовчому судовому засіданні затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 25 квітня 2019 року в межах кримінального провадження № 12019220000000534 між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимим.
Цим вироком ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Суд першої інстанції визнав установленим, що у грудні 2010 року Особа 1, матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження, володіючи спеціальними знаннями в галузі спортивної медицини, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення шляхом організації незаконного обігу в особливо великих розмірах медичних препаратів, які містять в своєму складі сильнодіючі лікарські засоби - нандролон та метандієнон, у місті Харкові створив і очолив організовану групу, до складу якої увійшли ОСОБА_3 та Особа 2, матеріали стосовно якого виділено в окреме провадження.
Особа 1 , Особа 2 та ОСОБА_3 розробили єдиний план дій, розподілили між собою ролі та у період часу з 2010 року до 22 травня 2012 року у складі організованої групи скоїли ряд тяжких кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу сильнодіючих лікарських засобів.
За розробленим планом Особа 1 з відома та згоди Особа 2 та ОСОБА_3 у період 2010 - 2012 років за невстановлених слідством обставин незаконно придбавав невстановлену кількість медичних препаратів, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби.
Особа 2 за вказівкою Особи 1 у м. Харкові орендував на своє ім`я приміщення та гаражі для зберігання організованою групою цих сильнодіючих медичних препаратів.
Придбані медичні препарати, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби, Особа 2 перевозив автомобілем марки "Сhevrolet LACHETTI", який належить на праві власності дружині Особи 1, до вищевказаних складських та гаражних приміщень, де зберігав до моменту подальшого збуту, вів облік їх наявності, здійснював інформування інших членів групи щодо зазначених даних, доводив до відома Особа 1 фактичну кількість препаратів та найменування лікарських засобів, наявність яких закінчувалася або була в обмеженій кількості, для додаткового замовлення Особа 1 даних препаратів.
ОСОБА_3 за дорученням Особа 1 та з відома Особи 2 у мережі Інтернет підшуковував покупців на придбання медичних препаратів, що містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби, отримував від них замовлення, після чого разом з Особа 2 пакували їх та з місць зберігання перевозили в офіси кур`єрських компаній м. Харкова, де відправляли посилки замовникам в інші населені пункти України, таким чином здійснювали збут сильнодіючих лікарських препаратів необмеженому колу осіб.
Грошові кошти від збуту зазначених медичних препаратів Особа 1 та ОСОБА_3 отримували готівкою безпосередньо від покупців зазначеної продукції або шляхом перерахування замовниками коштів на банківський рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ "Приватбанк", відкритий на ім`я матері ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ; на банківський рахунок № НОМЕР_2 у ПАТ "ВТБ Банк", відкритий на ім`я ОСОБА_3 ; банківські рахунки № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 у ПАТ "ВТБ Банк", відкриті на ім`я Особа 1.
Крім того, ОСОБА_3, діючи у складі організованої групи, для продажу отримував від Особа 2 вищевказані сильнодіючі лікарські засоби і автомобілем марки "AUDI-A5", реєстраційний номер НОМЕР_5 , що на праві власності належить його матері ОСОБА_4, перевозив їх до місця проживання на АДРЕСА_1 або до місця своєї реєстрації на АДРЕСА_6, де зберігав, а згодом продавав.
Після отримання грошових коштів готівкою або надходження їх на банківські рахунки ОСОБА_3 знімав їх в банкоматах Харківської області та передавав Особа 1, залишаючи при цьому собі, з відома та згоди інших членів організованої групи, різницю в оптовій і роздрібній вартості зазначених препаратів. У свою чергу Особа 1 особисто вирішував питання про розмір грошової винагороди Особа 2, щотижня виплачуючи останньому певну суму грошей готівкою.
Діяльність організованої групи було викрито і припинено правоохоронними органами 22 травня 2012 року. За місцями проживання її членів, місцями їхньої реєстрації, а також у гаражних та інших приміщеннях правоохоронні органи вилучили медичні препарати, які містять у своєму складі сильнодіючі лікарські засоби в особливо великих розмірах.
Ухвалою Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника Смілянського Я.Г. в інтересах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_3 у порядку, визначеному п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК), оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права її подавати.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник - адвокат Смілянський Я.Г. у касаційній скарзі порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. На думку захисника, у вироку на підставі угоди щодо ОСОБА_3 хоча і зазначено, що останній вчиняв злочин разом з Особою 1 та Особою 2, проте при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд вказав обставини, які дозволяють ідентифікувати ОСОБА_1 і ОСОБА_2, як осіб, які вчиняли кримінальне правопорушення у співучасті з ОСОБА_3 . На підтвердження цих доводів зазначає, що викладення фактичних обставин кримінального правопорушення у вироку місцевого суду на підставі угоди щодо ОСОБА_3 співпадає з викладенням цих обставин в обвинувальному акті у кримінальному провадженні № 42019220000000098 щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; у вироку та обвинувальному акті вказується на один і той же висновок Центру судових і спеціальних експертиз Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБ України № 148/5 від 23 травня 2012 року; у вироку зазначені адреси мешкання Особи 1 та Особи 2, де під час обшуків вилучені сильнодіючі лікарські засоби, які збігаються з адресами мешкання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ; також зазначено марку та номер автомобіля, якою Особа 1 і Особа 2 користувалися при незаконному перевезенні сильнодіючих лікарських засобів та яка належить на праві власності дружині Особи 1 , проте зазначені дані про автомобіль повністю збігаються з даними автомобіля, що належить дружині ОСОБА_1 . Таким чином, як стверджує захисник, всупереч презумпції невинуватості суд першої інстанції фактично встановив винуватість ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 321 КК. Тому ОСОБА_1 і ОСОБА_2 хоча і не були визнані учасниками цього провадження, однак вправі захищати свої права та інтереси шляхом апеляційного оскарження вироку. З огляду на це захисник вважає, що апеляційний суд, повернувши апеляційну скаргу, обмежив їх право на апеляційний перегляд, закріплене у п. 8 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст. 7, ч. 6 ст. 9, ст. 24 КПК, не врахував правових висновків Верховного Суду України від 3 березня 2016 року (у справі № 5-347кс15), а також позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 лютого 2020 року кримінальне провадження за касаційною скаргою адвоката Смілянського Я.Г. на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд об`єднаної палати Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 липня 2018 року у справі № 645/5699/16-к. На обґрунтування свого рішення колегія суддів зазначила, що цією постановою касаційний суд за аналогічних обставин скасував ухвалу судді-доповідача апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Як зазначено в постанові, з тексту вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року, укладеного на підставі угоди про визнання винуватості з Особою 3, вбачається, що особи, матеріали щодо яких виділено в окреме провадження, діяли в складі організованої злочинної групи, про діяльність якої Особа 3 не був обізнаний, але дав згоду на спільну участь з цими особами на вчинення цих правопорушень. Крім того, Верховний Суд зазначив, що зіставлення прізвищ та ініціалів осіб, зазначених у вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова, з обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12015220480002517 від 16 травня 2015 року дає можливість їх ідентифікувати, оскільки зі змісту останнього випливає, що ОСОБА_3 був залучений до діяльності організованої злочинної групи, до якої нібито входили ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, тобто констатація у вироку Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01 грудня 2016 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості з обвинуваченим ОСОБА_3, причетності ОСОБА_2 до вчинення злочину грубо порушує передбачені ст. 7 КПК загальні засади кримінального провадження, зокрема засади презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, верховенства права й законності, а також входить у колізію з нормами КПК щодо вільної оцінки доказів.
Не погоджуючись з таким висновком, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначила, що вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків з урахуванням особливостей, передбачених ч. 3 ст. 475 КПК. Згідно з правовим висновком щодо застосування норм права, викладеним у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 759/10575/16-к), обставини, встановлені вироком суду на підставі угоди про визнання винуватості або про примирення, не можуть мати преюдиціального значення при розгляді кримінального провадження щодо іншої особи. Крім того, колегія суддів вважає, що співставлення обвинувального акта щодо інших осіб та вироку на підставі угоди суперечить самому інституту угод про визнання винуватості та фактично робить неможливим його застосування. Такі особи не позбавлені можливості доводити свою невинуватість передбаченими КПК засобами у встановленому законом порядку, зокрема оскаржувати ухвалені щодо них рішення у судах першої, апеляційної інстанцій (в тому числі щодо належності, допустимості доказів, а в їх сукупності достатності для висновку) та касаційної інстанції (щодо порушень судами першої та другої інстанцій норм матеріального й процесуального права), а отже конституційні права зазначених осіб не обмежуються.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, колегія суддів визнала, що є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор Кулаківський К.О. вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, просив ухвалу Харківського апеляційного суду від 3 вересня 2019 року залишити без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та викладені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів об`єднаної палати дійшла таких висновків.
Положення п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначають одну з основних засад судочинства - забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Частиною 2 вказаної норми процесуального закону гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.
Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК апеляційна скарга повертається, якщо її подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.
Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК вирок на підставі угоди може бути оскаржено у порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі не роз`яснення йому наслідків укладання угоди;