ПОСТАНОВА
Іменем України
21 травня 2020 року
Київ
справа №826/11912/17
адміністративне провадження №К/9901/69591/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроммаш" до Київської міської ради, треті особи: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, про визнання протиправним та скасування рішення, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпроммаш" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Балова Є.В. від 26.07.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Кузьмишиної О.М., Шелест С.Б., Мєзєнцева Є.І. від 28.11.2018,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпроммаш" (далі - Товариство, ТОВ "Укрпроммаш", позивач) звернулося з позовом до Київської міської ради (далі - КМР, відповідач), треті особи: Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району міста Києва, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення КМР від 25.04.2017 №263/2485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва " (далі - спірне рішення).
2. В обґрунтуванні позову наводились аргументи про те, що спірне рішення призвело до порушення права власності Товариства, оскільки на земельній ділянці, за рахунок якої спірним рішенням відповідача створено сквер, розташовано об`єкт нерухомого майна, належний позивачу на праві приватної власності, а тому останній, в силу приписів статей 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) набув право користування цією земельною ділянкою, реалізація якого ускладнена внаслідок дії оскаржуваного у цій справі рішення КМР.
3. Позивач наголошує, що КМР, приймаючи спірне рішення, вищенаведених обставин не врахувала, внаслідок чого порушила право власності Товариства на нежитлове приміщення та користування земельною ділянкою, яку останнє вже декілька років намагається отримати у власність й відповідно до договору, укладеного між ТОВ "Укрпроммаш" і Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), сплатило авансовий внесок в рахунок її ціни. При цьому, Товариство увесь час сумлінно й належним чином виконує свої обов`язки як власника нежитлового приміщення і користувача земельної ділянки, на якій таке розташовано, зокрема, сплачує до контролюючих органів відповідно до законодавства усі необхідні податкові платежі за користування такою ділянкою.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2018, у задоволенні позову відмовлено.
5. Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що у попереднього власника об`єкту нерухомості - ТОВ "Гарант Сервіс" не виникло право користування земельною ділянкою по вул. Смоленській 17 у м. Києві у розумінні вимог статті 125 ЗК України, а тому посилання позивача на статті 120 ЗК України та 377 ЦК України є безпідставними.
6. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність порушень прав Товариства, оскільки останнє не оформило право користування спірною земельною ділянкою, а відповідач, приймаючи спірне рішення, діяв відповідно до законодавства та в межах наданих йому повноважень. Враховуючи викладене суди визнали подану Товариством позовну заяву безпідставною та відмовили у її задоволенні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
7. Не погоджуючись з вищезгаданими судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень відповідачем прийнято рішення від 25.04.2017 №263/2485 "Про надання статусу скверу земельній ділянці у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва ".
9. Згідно з пунктом 1 вказаного рішення земельній ділянці загальною площею 0,3665 га у пров . Ковальському, 2 та на вул. Смоленській, 17 у Солом`янському районі м. Києва (коди 8000000000:69:035:022 та частина 8000000000:69:035:004) вирішено надати статус скверу згідно з додатком до рішення.
10. Крім того, підпунктом 1.1 вирішено присвоїти скверу на земельній ділянці, зазначеній у пункті 1 цього рішення, назву "Імені Мирослава Мисли "
11. Відповідно до пунктів 2, 3.1 спірного рішення внесено зміни до Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 19.07.2005 №806/3381 та продовжених на період до 2015 року рішенням Київської міської ради від 27.11.2009 №714/2783, та до 31.12.2017 рішенням Київської міської ради від 07.07.2016 №572/572, включивши до переліку озеленених територій загального користування міста Києва, що відповідають типологічним ознакам та планувальним вимогам (таблиця № 2), земельну ділянку, зазначену в пункті 1 цього рішення.
Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Солом`янського району м. Києва зобов`язано здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою, визначеною пунктом 1 цього рішення.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
12. У касаційній скарзі позивач, спираючись на аргументи, аналогічні викладеним у позовній заяві, наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача й, вирішуючи цей спір, неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення, які підлягають скасуванню.
13. Скаржник звертає увагу на те, що територія, визначена відповідачем для благоустрою скверу, охоплює земельну ділянку, на якій розташоване нежитлове приміщення належне Товариству на праві приватної власності, а тому віднесення цієї ділянки до земель рекреаційного призначення перешкоджатиме реалізації позивачем права власності на вищевказане приміщення.
14. Товариство відзначає й те, що відповідач, всупереч вимог статті 186-1 ЗК України та пункту 8 Порядку розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж території природно - заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1094, не здійснив погодження проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки для вказаної у спірному рішенні мети з уповноваженими органами та користувачами суміжних земельних ділянок, зокрема, з позивачем.
15. Також, позивач, повторюючи раніше висловлену у судах попередніх інстанцій позицію, звертає увагу касаційного суду й на те, що при розгляді цієї справи судами неправильно застосована стаття 120 ЗК України, оскільки, Товариство одночасно з набуттям права власності на нежитлове приміщення набула і право користування земельною ділянкою, на якій таке нерухоме майно розташоване. Отже, Товариство вважає, що є користувачем земельної ділянки, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомості, у зв`язку з чим КМР, приймаючи спірне рішення, порушила право позивача на користування цією земельною ділянкою, а також суттєво ускладнила реалізацію права власності на придбану ним будівлею.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
17. В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
18. Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.
19. Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
20. Так, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час подання позову, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
21. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
22. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України у відповідній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.
23. У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
24. Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України у редакції, чинній після 15.12.2017, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
25. Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
26. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
27. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
28. Поряд із цим, згідно з положеннями статті 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.
29. Статтею 147 цього ж Кодексу встановлено, що майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом.
Вилучення державою у суб`єкта господарювання його майна допускається не інакше як у випадках, на підставах і в порядку, передбачених законом.
Збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.