ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
Київ
справа №826/26308/15
адміністративне провадження №К/9901/36618/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 (головуючий суддя - Вівдіченко Т.Р., судді: Собків Я.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/26308/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 30.04.2015 № 759-17.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача не було правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення від 30.04.2015 № 759-17, оскільки позивач є лише власником нежилого приміщення № 1 (групи приміщень № 8 (в літ. А) загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1, та не є ані користувачем, ані власником земельної ділянки, у зв`язку з чим обов`язку по сплаті земельного податку в нього не виникає.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2016 позов задоволено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в позові відмовлено.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.06.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.10.2016.
В обґрунтування своїх вимог посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема: підпунктів 14.1.147, 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, частин першої та третьої статті 125, статті, 206 Земельного кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент вирішення справи в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, зазначає, що він не є власником або користувачем земельної ділянки, на якій розміщеній належний йому об`єкт нерухомого майна, а тому обов`язок по сплаті земельного податку відсутній.
Відповідач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 1 (групи приміщень № 8 (в літ. А) загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1, що підтверджується наявним в матеріалах справи Договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 30.09.2009 зареєстрованим в реєстрі за № 1557, витягом з Державного реєстру правочинів від 30.06.2009 № 7451919 та реєстраційним посвідченням № 005304 від 15.07.2009.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 17.05.2012 року серії А № 221405, в якому зазначено: - місце провадження господарської діяльності - АДРЕСА_1 ; - вид або види господарської діяльності - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).
Відповідно до договору оренди від 16.07.2012 нежиле приміщення загальною площею 92,6 кв.м. по АДРЕСА_1 позивачем передано в оренду Приватному акціонерному товариству "НВК Екотехнологія".
30.04.2015 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 759-17, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, позивачу нараховано суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 4687,62 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого у встановленому чинним законодавством порядку. Проте, у ситуації, що розглядається, відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про те, що позивач набув статус власника/землекористувача щодо земельних ділянок під багатоквартирним житловим будинком, у якому розташоване належне ОСОБА_1 на праві власності (у тому числі спільної часткової) нежитлове приміщення.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові суд апеляційної інстанції цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
При цьому в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV.
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.