Постанова
Іменем України
14 травня 2020 року
м. Київ
справа № 668/2604/15-к
провадження № 51-2403 км 19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Остапука В.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Браїло І.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Пасічніченка Олега Петровича на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014230000000610, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на три роки, із покладенням обовʼязків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Вирішено цивільний позов, а також питання про речові докази та судові витрати провадженні.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 12 лютого 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін.
За вироком суду ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він, 28 жовтня 2014 року близько 17-20 год., керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ 21124, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись в межах проїзної частини проспекту 200 років Херсона, грубо порушуючи вимоги п.п. 2.3 б), 12.3 та 19.3 Правил дорожнього руху України, проявивши неуважність та безпечність до дорожньої обстановки, яка склалась при засліпленні його світлом фар зустрічних транспортних засобів, своєчасно не прийняв мір для зупинки транспортного засобу в межах смуги свого руху до моменту, коли пройдуть негативні наслідки засліплення та щоб дати дорогу пішоходу, якого він спроможний був завчасно виявити, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, внаслідок чого здійснив наїзд на ОСОБА_2, який переходив проїзну частину у забороненому місці. В результаті ДТП ОСОБА_2 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження. Порушення водієм ОСОБА_1 п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисникпросить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_1 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд першої інстанції:
- не встановив причинного зв`язку між діянням потерпілого ОСОБА_2, подією ДТП та настанням наслідків.
- не встановив, які конкретно тілесні ушкодження отримав потерпілий в результаті ДТП;
- залишив поза увагою, що досудове розслідування, всупереч ст.214 КПК України, розпочате до внесення відомостей до ЄРДР, підстави для проведення огляду місця події були відсутні, крім того, проведено неповноважним слідчим.
- не погоджується із рішенням суду щодо вирішення клопотання сторони захисту про визнання доказів недопустимими;
- всупереч вимог ст. 374 КПК України, у вироку не зазначив рішення щодо речового доказу - автомобіля.
В свою чергу, апеляційний суд допущені порушення проігнорував, апеляційний розгляд здійснив формально, без дослідження доказів.
Крім того, в апеляційному суді брав участь неповноважний прокурор.
В решті наводить доводи, які стосуються оскарження фактичних обставин справи.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в суді касаційної інстанції, посилаючись на безпідставність доводів скарги сторони захисту, заперечив проти її задоволення.
Мотиви суду
Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих ланок.
Захисник у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однак наведене з огляду на положення як ст.433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції і не є предметом перегляду.
Перевіряючи доводи касаційної скарги сторони захисту, Суд виходить з фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
З положень ст. 94 КПК України слідує, що оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції ретельно перевірив та оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом.
Як вбачається із вироку, вина ОСОБА_1 у вчиненому злочині повністю доведена доказами, а саме: показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідка, даними протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28 жовтня 2014 року та схемою до даного протоколу, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП; даними протоколу проведення слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_2, висновками судово-автотехнічних експертиз №423 від 16 лютого 2015 року та №1217 від 30 серпня 2016 року, якими встановлено, що водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти ДТП, порушення ним п. 12.3 Правил дорожнього руху знаходяться в прямому причинному зв`язку з наслідками, що настали; висновком експерта №286 від 11 грудня 2014 року, який підтверджує, що потерпілий ОСОБА_2 внаслідок ДТП отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Наводячи доводи касаційної скарги, про не встановлення судом причинного зв`язку між діянням потерпілого ОСОБА_2, подією ДТП та настанням наслідків, сторона захисту посилається на позицію, висловлену в постанові ВС у справі № 585/8/16-к (провадження 51-2167км18) від 05 квітня 2018 року.
Дана позиція зводиться до того, що у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК України, необхідно встановити причинний звʼязок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто зʼясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Натомість, у справі, що розглядається, дорожньо-транспортна подія сталася за участю водія та пішохода, що є відмінним від дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв. Тому посилання захисту на вказану постанову ВС є недоречними.
Суд не може погодитися з доводом у касаційній скарзі про те, що протиправність дій потерпілого пішохода ОСОБА_2 виключає винуватість засудженого ОСОБА_1 . Факт, що потерпілий (який переходив проїзну частину у забороненому місці)створив небезпеку для дорожнього руху судами не встановлено. Однак, незалежно від причин виникнення небезпеки для руху або перешкоди, водій ОСОБА_1 зобов`язаний був виконати вимогу пункту 12.3 Правил дорожнього руху і негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди. Про це свідчать і висновки судово-автотехнічних експертиз №423 від 16 лютого 2015 року та №1217 від 30 серпня 2016 року, у яких чітко зазначено, що саме водій ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до п.12.3 ПДР та мав технічну можливість запобігти ДТП. Таким чином, перебування пішохода на проїзній частині дороги, не звільняє водія від виконання вимог зазначеного пункту ПДР.
В даному випадку Суд слідує усталеній практиці ВС (провадження №51-8348 км18).
Неспроможними є і посилання захисника на те, що суд не встановив та не зазначив у вироку, які конкретно тілесні ушкодження отримав потерпілий в результаті ДТП.