1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду






Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 757/6579/15-к

провадження № 51-2040 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:


головуючого Білик Н.В.,

суддів Ємця О.П., Остапука В.І.

за участю:

секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,

прокурора Браїла І.Г.,

засудженого ОСОБА_1


розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року у кримінальному провадженні № 42015100000000268 за обвинуваченням


ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Переяслав-Хмельницького Київської області, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,


у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 357, ч. 2 ст. 146 КК України.


Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини


За вироком Печерського районного суду м. Києва від 27 липня 2017 року ОСОБА_1 засуджено:

- за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю;

- за ч. 3 ст. 357 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю.

Відповідно до ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_1 спеціального звання "капітан міліції".

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання зараховано строк попереднього ув`язнення з 17 січня 2015 року по 27 липня 2017 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В частині обвинувачення за ч. 2 ст. 146 КК України ОСОБА_1 виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284, п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.


Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 січня 2019 року апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого та захисника залишені без задоволення. Вирок місцевого суду змінено. На підставі ст. 49 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання, призначеного за ч. 3 ст. 357 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Виключено з вироку рішення про застосування положень ч.ч. 1, 2 ст. 70 КК України та постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, що є його власністю, з позбавленням на підставі ст. 54 КК України спеціального звання "капітан міліції".

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 17 січня 2015 року по 20 вересня 2018 року із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі та постановлено вважати ОСОБА_1 таким, що відбув основне покарання.

В решті вирок суду залишено без зміни.


За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він, обіймаючи посаду дільничного інспектора міліції Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, будучи представником правоохоронного органу та службовою особою, 23 вересня 2014 року запропонував ОСОБА_2 придбати за 1500 грн особливо небезпечну психотропну речовину амфетамін, на що останній погодився.

25 вересня 2014 року ОСОБА_1 поблизу будинку 3 по вул. Малишка у м. Києві отримав від невстановленої особи порошкоподібну речовину масою 4,201 г, яка містила в собі амфетамін, масою 1,890 г, яку в подальшому цього ж дня збув ОСОБА_2 .

Крім того, 16 січня 2015 року ОСОБА_1 умисно, зловживаючи своїм службовим становищем, у приміщенні Печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, без законних на те підстав заволодів паспортом ОСОБА_3 та зберігав його до моменту вилучення працівниками прокуратури 17 січня 2015 року.

Також суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 146 КК України, оскільки не здобуто доказів того, що він незаконно позбавив волі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, утримуючи їх в приміщенні за місцем своєї роботи.


Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала


У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження за недоведеністю вчинення ним інкримінованих злочинів. Зазначає, що:

- обвинувачення за ч. 3 ст. 357 КК України не конкретне, не встановлено у нього наявності умислу на заволодіння паспортом потерпілого;

- збуту психотропних речовин він не вчиняв, а в діях слідчих наявна провокація злочину, що не було спростовано в суді;

- висновок суду про винуватість його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України ґрунтується на недопустимих доказах, зокрема, показаннях свідка ОСОБА_2, протоколах за результатами негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), постанов та ухвал про проведення НСРД, які винесені в іншому кримінальному провадженні;

- порушено вимоги ст. 290 КПК України, оскільки сторона захисту була ознайомлена із постановами та ухвалами про проведення НСРД, а також із протоколами за результатами проведення НСРД лише в судовому засіданні;

- в суді не було досліджено речового доказу - амфетаміну та інші документи щодо нього;

- суд апеляційної інстанції усупереч ст. 404 КПК України не дослідив повторно доказів та не допитав свідків;

- ухвала апеляційного суду не містить відповідей на усі доводи апеляційних скарг та не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.


Позиції інших учасників судового провадження


Засуджений у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.


Мотиви суду


Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог статті 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до статті 94 зазначеного Кодексу.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів знаходить обґрунтованими .

Місцевий суд оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 357 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.


Твердження засудженого про відсутність у нього умислу на заволодіння паспортом потерпілого ОСОБА_3 спростовуються матеріалами кримінального провадження. Зокрема, суд дав оцінку показанням потерпілого, який стверджував, що ОСОБА_1 утримував його паспорт у себе з тих підстав, щоб він не залишив приміщення Печерського райвідділу міліції. Крім того, суд зазначив, що жодних обставин, які б надавали право ОСОБА_1 вилучати та утримувати у себе паспорт громадянина України, судом не встановлено і наявність таких підстав сторона захисту не навела в суді. Відсутні такі підстави й у касаційній скарзі засудженого. Твердження засудженого про те, що він забув повернути паспорт спростовується, крім наведеного, даними протоколу за результатами проведення НСРД, згідно якого в телефонній розмові ОСОБА_1 прямо зазначив, що паспорт знаходиться у нього для того, щоб ОСОБА_3 не залишив самостійно приміщення. Суд також обґрунтовано звернув увагу на ту обставину, що засуджений заздалегідь зробив ксерокопію паспорту, яку віддав потерпілому, що свідчить про цілеспрямований характер вказаних дій. За таких обставин суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про наявність у ОСОБА_1 умислу на вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України.


Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, ґрунтуються на показаннях свідка ОСОБА_2, який підтвердив факт продажу йому засудженим психотропної речовини, а також вказав на те, що ОСОБА_1 сам запропонував йому допомогу в реалізації психотропної речовини в нічних клубах. Ці показання в повній мірі узгоджуються з фактичними даними, отриманими в ході проведення НСРД, протоколом оперативної закупки, протоколами за результатами проведення оперативно-технічних заходів, висновком судово-хімічної експертизи та іншими доказами, які суд оцінив відповідно до вимог ст. 94 КПК України та навів у вироку мотиви, з яких вважав ці докази належними й допустимими.


Так, суд обґрунтовано визнав допустимими показання свідка ОСОБА_2, дані ним у порядку ч. 9 ст. 352 КПК України.


Згідно наведеної норми закону, у виняткових випадках для забезпечення безпеки свідка суд може провести допит цього свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. Цих вимог закону було дотримано. Свідок ОСОБА_2 був допитаний судом в закритому судовому засіданні за участі, в тому числі, захисника засудженого. Після цього ОСОБА_1 дали можливість прослухати показання свідка та поставити власні запитання, на які свідок відповів. Тобто, жодних порушень прав учасників провадження не встановлено.


................
Перейти до повного тексту