Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 403/146/17
провадження № 61-46252св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Устинівського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року у складі судді: Годованець І. А. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Дуковського О. Л., Кіселика С. А.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 30 травня 2012 року ОСОБА_2 взяла у борг у ОСОБА_1 кошти в сумі 20 000,00 доларів США, які зобов`язалася повернути до 01 травня 2015 року, однак не повернула. На підтвердження укладеного договору позики ОСОБА_2 склала розписку від 30 травня 2012 року.
Таким чином, просила стягнути з відповідача 536 202,00 грн, що за курсом НБУ становить 20 000,00 доларів США.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Устинівського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 18 вересня 2018 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за договором позики борг в сумі 536 202,00 грн та відшкодування судового збору в суму 5 363,00 грн.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що належними доказами у справі, а саме розпискою підтверджено виникнення у ОСОБА_2 грошового зобов`язання перед позивачем, тому позов підлягає до задоволення.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2018 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що відповідач брала в борг кошти у позивача, оскільки такі доводи не підтверджені належними доказами. Так, зазначає, що між сторонами не укладався в належній формі договір позики, а у розписці не йде мова про передачу грошових коштів, та викладено інші умови і застереження які підпадають під поняття договору найму (оренди) земельної ділянки. Також посилається на те, що два висновки судової експертизи суперечать однин одному. Крім того, зазначає, що для укладення договору позики потрібна згода другого з подружжя, однак суди на вказану обставину уваги не звернули.
З урахуванням викладеного, відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.
Заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 30 травня 2012 року ОСОБА_2 від ОСОБА_1 отримала в борг 20 000,00 доларів США та зобов`язалася повернути їх до 01 травня 2015 року, що підтверджується розпискою.
Висновком повторної комплексної судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від 13 червня 2018 року № 2709/3366 установлено, що підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний текст "Пихтіна" у розписці від 30 травня 2012 року від імені ОСОБА_2 виконаний нею самою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позикиодна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розпискапозичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Саме такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц.
На підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, посилання у касаційній скарзі на те, що відповідач коштів за розпискою не отримувала спростовуються змістом розписки, оскільки розпискапідтверджує як укладення договору позики так і отримання від кредитора певної грошової суми або речей.