Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 539/232/18
провадження № 61-43754св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2018 року у складі судді Даценка В. М. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року у складі колегії суддів: Пікуля В. П., Абрамова П. С., Панченка О. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
30 січня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 06 червня 2013 року, укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баришівська зернова компанія" (далі - ТОВ "Баришівська зернова компанія", товариство), посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Джурою С. В. та зареєстрований в реєстрі № 996; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку він є власником земельної ділянки загальною площею 3,2465 га, розташованої на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 06 червня 2013 року між ним та ТОВ "Баришівська зернова компанія" був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 49 років. На його думку, під час укладення вказаного договору було істотно порушено вимоги законодавства щодо визначення мінімальної орендної плати за користування земельною ділянкою, зокрема, згідно з Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008, яким внесено зміни до Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)", передбачена орендна плата в розмірі не менше 3-ох відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. На момент укладення спірного договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становила 103 219,08 грн і за його підрахунками орендна плата мала складати не менше 3 096,57 грн на рік, або 151 732,05 грн за 49 років користування земельною ділянкою. В той же час, згідно з пунктом 11 договору оренди земельної ділянки передбачена орендна плата за весь період дії договору в розмірі 23 530 грн. Також, в договорі оренди земельної ділянки відсутні такі істотні умови, як орендна плата із зазначенням індексації, порядку її перегляду та відповідальності за її несплату. У досудовому порядку врегулювати спірне питання відповідач відмовився. На його думку, вищевказаний правочин має бути визнаний недійсним, оскільки його зміст суперечить акту цивільного законодавства - згаданому Указу Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008.
У відзиві на позовну заяву ТОВ "Баришівська зернова компанія" заперечувало проти задоволення позову пославшись на те, що договір оренди земельної ділянки від 06 червня 2013 року особисто підписаний позивачем. Воно виконало в повному обсязі зобов`язання щодо виплати орендної плати. З моменту укладення договору оренди від ОСОБА_1 не надходило жодних заяв про допущення товариством порушень під час укладення договору. Указ Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 щодо встановлення мінімальної орендної плати, на який посилається позивач, має рекомендаційний характер і в попередній редакції визначав орендну плату в розмірі 1,5 відсотки, і у орендаря немає обов`язку ініціювати приведення орендної плати у відповідність до зазначеного Указу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 20 березня
2018 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторонами спірного договору досягнуто домовленості щодо розміру та порядку внесення орендної плати. ТОВ "Баришівська зернова компанія" протягом чотирьох років користувалося земельною ділянкою, сплатило обумовлену договором орендну плату, а доказів того, що ОСОБА_1 не погоджувався з цими умовами оренди та з розміром сплачуваної орендної плати не надано. Крім того, виходив з того, що відсутність в договорі умови щодо індексації орендної плати та порядку її перегляду не є достатньою підставою для визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд Полтавської області постановою від 12 липня 2018 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня
2018 року залишив без змін.
Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому, апеляційний суд зазначив, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Указ Президент України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" від 02 лютого 2002 року № 92/2002 (з наступними змінами) не ставить під сумнів правильність рішення суду першої інстанції, оскільки суд дійшов правильного висновку, що вказаний указ носить рекомендаційний характер, а відносини між сторонами договору оренди є цивільно-правовими.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 12 липня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована безпідставністю посилання судів на те, що Указ Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 має рекомендаційний характер, оскільки це суперечить частині третій статті 106 Конституції України. Крім того, жодний суд, крім Конституційного Суду України не має права визначати Указ Президента України таким, що не є обов`язковим на всій території України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
24 жовтня 2018 року справа № 539/232/18 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 994/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з державним актом від 22 травня 2007 року серії ЯГ №344438 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельної ділянки загальною площею 3,2465 га, розташованої на території Войнихівської сільської ради Лубенського району Полтавської області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
06 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Баришівська зернова компанія" був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки, строком на 49 років, посвідчений приватним нотаріусом Баришівського районного нотаріального округу Київської області Джурою С. В. та зареєстрований в реєстрі № 996.
Пунктом 11 вказаного договору оренди земельної ділянки визначено, що орендна плата вноситься орендарем одноразово за весь період дії договору на протязі трьох днів з моменту державної реєстрації речового права (оренди) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у повному обсязі, що становить 23 530 грн, з якої підлягає утриманню до бюджету сума податку з доходів фізичних осіб.
Згідно з пунктом 40 договору оренди земельної ділянки за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та умов цього договору.
В день укладення договору оренди земельної ділянки також складено акт приймання-передачі земельної ділянки від орендодавця орендарю.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права