Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 742/2011/17
провадження № 61-4886св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С.,
Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Прилуцька міська державна нотаріальна контора Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року у складі судді Циганка М. О. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Лакізи Г. П., Тагієва С. Р., Харечко Л. К.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2, третя особа - Прилуцька міська державна нотаріальна контора Чернігівської області, про визнання договору дарування квартири недійсним.
У вересні 2017 року ОСОБА_1 збільшила позовні вимоги та просила визнати договори дарування квартири та гаража недійсними.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відкритим акціонерним товариством "Будівельник" (далі - ВАТ "Будівельник") 23 січня 1998 року, їй на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 . Крім того, позивачу на праві приватної власності належав гараж НОМЕР_2, який розташований в автокооперативі "Нафтовик-2" в м. Прилуки Чернігівської області . Позивач, будучи особою похилого віку, та такою що потребує сторонньої допомоги, домовилася із відповідачем, лікарем, яка її відвідувала, що остання буде доглядати її та допомагати, натомість позивач складе заповіт щодо свого майна на користь відповідача. Після підписання 10 грудня 2016 року відповідних документів у нотаріуса Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області, відповідач з невідомих причин, не повертала позивачу документи на майно, тому позивач звернувшись до нотаріуса, дізналася, що 10 грудня 2016 року уклала договори дарування на квартиру та гараж, і на даний час не є їх власником.
Таким чином, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила визнати недійсними договори дарування квартири та гаража, оскільки за станом здоров`я та маючи похилий вік не могла усвідомити, що фактично безкоштовно віддала своє єдине житло, а відповідач скористалася її безпорадністю.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 31 жовтня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 13 грудня 2017 року позов задоволено; визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. 10 грудня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 1-4700; визнано недійсним договір дарування гаража НОМЕР_2, який розташований в автокооперативі "Нафтовик-2" в м. Прилуки Чернігівської області, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. 10 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі за № 1-4703; вирішено питання про розподіл судових витрат; скасовано арешт указаної квартири, накладений ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 30 червня 2017 року у цивільному провадженні № 2-з/742/33/17 (єдиний унікальний №742/2011/17).
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивач, укладаючи договори дарування квартири та гаража, неправильно сприймала фактичні обставини правочинів, вважала, що укладені договори встановлюють обов`язок відповідача здійснювати догляд за нею та допомогу, що вплинуло на її волевиявлення. Судами враховано, що позивач є особою похилого віку, за станом здоров`я потребує догляду та сторонньої допомоги; спірне житло у позивача єдине; не відбулася фактична передача майна відповідачу, позивач продовжує проживати в спірній квартирі та користуватися гаражем після укладення договорів дарування. Таким чином, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів дарування недійсними.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У касаційній скарзі, поданій у січні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що позивач вчинила оспорювані правочини під впливом помилки, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження цього, а суди в своїх рішеннях посилалися лише на пояснення позивача, які не підтверджені належними доказами.
Також посилається на те, що апеляційний суд допустив порушення принципу змагальності сторін. Так представник відповідача 11 грудня 2017 року направив на адресу апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, призначеної на 13 грудня 2017 року, яке отримане судом 13 грудня 2017 року. Указане клопотання також було направлене на електронну адресу суду 11 грудня 2017 року.
Короткий зміст вимог відзиву на касаційну скаргу
У березні 2018 року від представника позивача - ОСОБА_3, надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 .
Від інших учасників справи заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком та одержує пенсію у зв`язку з втратою годувальника.
Відповідач визнала, що за станом здоров`я позивач потребує медичної допомоги, яку позивачу і надавала відповідач ОСОБА_2, виконуючи свої професійні обов`язки як лікар.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 23 січня 1998 року, виданого ВАТ "Будівельник" та довідки Комунального підприємства "Прилуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації", ОСОБА_1 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 грудня 2016 року 34611491, витягу з рішення виконавчого комітету Прилуцької міської ради від 22 листопада 2016 року № 497 та довідки автогаражного кооперативу "Нафтовик-2" вбачається, що ОСОБА_1, на праві власності належав гараж НОМЕР_2 в автокооперативі "Нафтовик-2" у м. Прилуки Чернігівської області .
З договору дарування від 10 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л. А. та зареєстрованого в реєстрі за №1-4700, убачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 , передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок квартируАДРЕСА_1 . У зв`язку з похилим віком та хворобою дарувальника договір дарування посвідчено при виїзді додому за цією ж адресою.
Згідно з договором дарування від 10 грудня 2016 року, посвідченого державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори Чернігівської області Домашенко Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-4703, ОСОБА_1 передала безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок гараж НОМЕР_2 в автокооперативі "Нафтовик-2" у м. Прилуки Чернігівської області. У зв`язку з похилим віком та хворобою дарувальника договір дарування посвідчено при виїзді додому за адресою проживання позивача.
Установлено, що спірне житло у позивача єдине, фактична передача майна відповідачу не відбулася, позивач продовжує проживати в спірній квартирі та користуватися гаражем після укладення договорів дарування.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX"Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).