Постанова
Іменем України
18 травня 2020 року
м. Київ
справа № 175/1274/15
провадження № 61-42255св18
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи: Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкін Михайло Михайлович,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року в складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Куценко Т. Р., Пидищи М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
06 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і з урахуванням уточнень позовних вимог просила суд:
- визнати недійсним шлюбний договір подружжя від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за № 1522, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.;
- визнати недійсним договір про виділення часток домоволодіння від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1523, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.;
- визнати недійсним договір дарування частки жилого будинку від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1558, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 1559, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за № 1560, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.;
- скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485600:02:001:0100, площею 0,250 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на 1/3 жилий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485601:02:001:0101, площею 0,3256 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- повернути незаконно відчужене майно у власність ОСОБА_2 задля здійснення подальшого примусового виконання стягнення за вироком суду.
Позов мотивований тим, що ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 16 травня 2014 року в межах заявленої суми цивільного позову в розмірі 1 020 554,10 грн накладено арешти на майно обвинуваченої ОСОБА_2
03 липня 2014 року вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 визнано винною в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України) і призначено їй покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі. Також до відповідача судом застосовано пункт "є" статті 1 і стаття 14 Закону України "Про амністію у 2014 році" від 08 квітня 2014 року, на підставі якого ОСОБА_2 звільнена від відбування покарання.
Також вироком стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 554,10 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, і 600 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року з мотивувальної і резолютивної частини вищезазначеного вироку виключено посилання на застосування амністії на підставі пункту "є" статті 1 та статті 14 Закону України "Про амністію 2014 році" від 08 квітня 2014 року, в іншій частині вирок залишено без змін.
Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року та засуджено ОСОБА_2 до 4 років відбування покарання та позбавлення права на управління транспортними засобами строком на 2 роки, в іншій частині вирок Дніпропетровського районного суду залишено без змін.
03 листопада 2014 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського району Дніпропетровської області відкрите виконавче провадження № 45291734. При отриманні відповідей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ним з`ясовано, що відповідач 24 вересня 2014 року, під час дії ухвали про арешт її майна, здійснила відчуження належного їй майна на підставі договорів, посвідчених приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М., а саме укладені такі правочини:
- 24 вересня 2014 року - шлюбний договір подружжя між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ;
- 24 вересня 2014 року - договір про виділення часток у праві власності на жилий будинок між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ;
- 02 жовтня 2014 року - договір дарування 1/3 частки у праві власності на жилий будинок між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ;
- 02 жовтня 2014 року - договір дарування земельної ділянки (кадастровий номер 1221485600:02:001:0100, площею 0,250 га) між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 ;
- 02 жовтня 2014 року - договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 1221485601:02:001:0101, площею 0,3256 га) між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Царєйкіним М. М, зареєстровано за реєстровим №1560.
Внаслідок укладення зазначених правочинів істотно порушено інтереси ОСОБА_1, яку позбавлено можливості стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму моральної та матеріальної шкоди, оспорювані правочини укладено в порушення частини п`ятої статті 124 Конституції України.
Короткий зміст рішення судових рішень
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області 03 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року.
Постановою Верховного Суду України від 01 лютого 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2016 року та рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року скасовано, справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова Верховного Суду України мотивована тим, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який поширюється на ухвалу суду про накладення арешту на майно підсудного в межах розгляду цивільного позову в кримінальній справ, що застосовується як спосіб забезпечення цього позову.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача (цивільного позивача у кримінальній справі) від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (підсудного), щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя та задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Тому той факт, що встановлені ухвалою суду обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.
Встановлено, що 16 травня 2014 року відповідач була присутня всудовому засіданні під час прийняття судом ухвали про накладення арешту на її майно, а отже, добре обізнана в цьому.
З огляду на зазначене та встановлені судами обставини і факти, помилковим є висновок судів про те, що нерухоме майно відповідача станом на час укладення оспорюваних договорів під забороною відчуження фактично не перебувало, а права ОСОБА_1 укладенням цього договору не порушені. Звертаючись до суду з позовом на обґрунтування своїх вимог позивач посилалася як на фіктивність правочинів, так і на порушення вимог закону при їх укладенні.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року вирішено питання щодо судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідно до частини третьої статті 73 Сімейного кодексу України при відшкодуванні шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Однак, зазначені обставини вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 жовтня 2014 року та вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2015 року не встановлені. Відтак, оспорювані ОСОБА_1 правоични не можна вважати такими, що порушують її права та законні інтереси.
Крім того, позивач не є стороною оскаржуваних правочинів, а будь-яких доказів на підтвердження того, що її права чи інтереси порушено, суду не надано. Між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 договори укладені відповідно до законодавства України та відсутні підстави для визнання судом зазначених договорів недійсними.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено, визнано недійсним шлюбний договір подружжя від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1522, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М., визнано недійсним договір про виділення часток домоволодіння від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1523, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.; визнано недійсним договір дарування частки жилого будинку від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за №1558, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М. М.; визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі за №1559, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М.М., визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 02 жовтня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, зареєстрований в реєстрі за №1560, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Царєйкіним М.М.; скасована державна реєстрація речових прав ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485600:02:001:0100, площею 0,250 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на 1/3 частину домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; скасовано державну реєстрацію речових прав ОСОБА_4 на земельну ділянку, кадастровий номер 1221485601:02:001:0101, площею 0,3256 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2, вчиняючи оспорені правочини та відчужуючи належне їй на праві власності нерухоме майно, була обізнана про ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2014 року, якою було накладено арешт на її майно в межах заявленої суми цивільного позову в розмірі 1 020 554,10 грн. і про вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2014 року, яким її визнано винною у скоєнні злочину та стягнено на користь ОСОБА_1 суму 10 554,10 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, та суму 600 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю малолітньої дочки, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку, якщо вирок буде виконуватися за рахунок її нерухомого майна. Тобто дії сторін правочинів щодо відчуження належного відповідачу майна слід розцінювати як умисні дії, спрямовані на ухилення від виконання вироку суду шляхом укладення фіктивних правочинів.
Аналогічні позиції висловлені в постановах Верховного Суду України, зокрема, від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-1873цс16 та 01 лютого 2017 року в справі № 6-2360цс16. Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 серпня 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року. Також просила зупинити виконання оскаржуваної постанови апеляційного суду.
23 жовтня 2018 року ОСОБА_4 засобами поштового зв`язку надіслана до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року, в якій просила скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 грудня 2017 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року, задоволено клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення, зупинено виконання постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 липня 2018 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на зазначену постанову апеляційного суду.
Аргументи учасників справи
Доводи осіб, які подали касаційні скарги
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що стаття 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не підлягала застосуванню до спірних правовідносин.
Оспорювані правочини виконані відповідно до умов, викладених у них, а не "про людське око".
Судом не встановлено, що ОСОБА_4 була обізнана з ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2014 року про накладення арешту на майно ОСОБА_2 і вироком цього суду від 03 липня 2014 року про визнання ОСОБА_2 винною у вчиненні кримінального правопорушення та стягнення з останньої на користь ОСОБА_1 матеріальної і моральної шкоди, завданої злочином.
ОСОБА_2 вважає, що висновок апеляційного суду про її можливість спрогнозувати вирок суду в кримінальній справі ґрунтується на припущеннях.
Матеріали справи не містять доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання вироку суду.
ОСОБА_2 у письмових запереченнях проти позову та відзиві на апеляційну скаргу посилалася на те, що мотивом вчинення правочинів була її хвороба, тому подружжя вирішило, щоб за життя дружини спільне майно подружжя перейшло у власність чоловіка - відповідача ОСОБА_3, а продаж земельної ділянки обумовлена потребою коштів на лікування. Правочини були вчинені зі спливом 4 місяців після ухвали суду про накладення арешту на майно ОСОБА_2 .
Апеляційний суд не надав оцінки аргументам, викладеним у відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, а саме того, що права позивача оспорюваними правочинами не порушені. На користь позивача вироком суду не стягнуто майно. Задоволення цього позову не дає позивачу прав на відповідне майно. Майно боржника не є єдиним джерелом, за рахунок якого відбувається виконання рішення суду, адже стягнення може звертатися на заробітну плату, пенсію, інші доходи боржника. ОСОБА_2 виплатила майнову шкоду на користь позивача та частково - в розмірі 16 437,18 грн - моральну шкоду.
На об`єкти спільної сумісної власності не могло бути звернуто стягнення, адже воно не було здобуто внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Апеляційний суд безпідставно фактично застосував диспозицію частини першої статті 382 КК України, вказавши, що дії сторін були спрямовані на ухилення від виконання вироку суду. Проте вирок щодо ухилення ОСОБА_2 за зазначеною статтею КК України відсутній.
Апеляційний суд, стверджуючи, що права позивача є порушеними оспорюваними правочинами, не навів відповідного обґрунтування.
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що стаття 234 ЦК України не може бути застосована до спірних парвовідносин, оскільки вона не була присутня на судовому засідання, в якому суд арештував майно ОСОБА_2 , і не знала про відповідну заборону, а також не знала про вирок суду щодо останньої. Обтяження речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2, запроваджене судом, не було зареєстроване у відповідному державному реєстрі.