Постанова
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/10011/18
провадження № 61-13977св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідач - Вінницька міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року у складі судді Короля О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Сала Т. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
26 квітня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, у якому просили: визнати за ними право власності за кожним по Ѕ частці земельної ділянки, загальною площею 0, 8302 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, під належними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності по Ѕ частці об`єктами нерухомості - комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачі є власниками комплексу будівель та споруд, які розташовані за вищевказаною адресою, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 21 січня 2016 року, який укладений з ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Сухановою Т. О. та зареєстрований в реєстрі № 70. Цей комплекс будівель та споруд розташований на земельній ділянці площею 0,8302 га з кадастровим номером 0510100000:01:020:0109. Відтак оскільки вони набули права власності на будівлі та споруди, то мають право на відповідну частину земельної ділянки на тих самих умовах, на яких воно належало попередньому власникові або користувачу, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Отже, земельна ділянка повинна належати їм на праві власності, однак Вінницька міська рада вважає, що дана земельна ділянка не належить позивачам на праві власності і у зв`язку з її використанням необхідно укласти договір з департаментом комунального господарства на комплексне опорядження, утримання і зовнішній благоустрій.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01 березня 2019 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 13 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до Вінницького апеляційного суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Вінницького міського суду Вінницької області.
04 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено обставини справи. Заявники зазначають, що судами не враховано принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, та те що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Крім того вказують, що ними було подано клопотання про долучення до матеріалів справи висновку № 065/18 від 04 грудня 2018 року експерта за результатами проведення оціночної земельної експертизи, у задоволенні якого суд відмовив, чим порушив права сторони щодо обов`язку доказування та подання доказів. Заявники просять Верховний Суд дослідити вказаний висновок експертизи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що в пункті 1 договору купівлі-продажу від 21 січня 2016 року зазначено, що земельна ділянка, кадастровий номер 0510100000:01:020:0109, загальною площею 0,8302 га, на якій знаходиться комплекс будівель та споруд, придбаний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не була власністю продавця ОСОБА_3 (т. 1 а. с. 8, 55).
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 29 грудня 2017 року про земельну ділянку кадастровий номер 0510100000:01:020:0109, загальною площею 0,8302 га, інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, земельна ділянка зареєстрована Управлінням Держгеокадастру у м. Вінниці Вінницької області 21 грудня 2015 року (т. 1 а. с. 56).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.