ПОСТАНОВА
Іменем України
20 травня 2020 року
Київ
справа №806/1890/17
адміністративне провадження №К/9901/33924/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Шевцова Н.В.
розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №806/1890/17
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області, за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області - про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, ухвалену в складі: головуючого судді Попова О.Г., і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, постановлену в складі колегії суддів: головуючого судді Шевчук С.М., суддів: Бучик А.Ю., Мацького Є.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Обставини справи
1. У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Житомирській області (далі - ТУ ДСА України в Житомирській області, відповідач), за участю третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України в Житомирській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України в Житомирській області), із вимогами: визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Житомирській області щодо не здійснення нарахування судді Брусилівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди в розмірі посадового окладу, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" (далі - Закон №1801-VIII); визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Житомирській області щодо не здійснення нарахування судді Брусилівського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 суддівської винагороди - щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу з січня 2017 року; стягнути на користь ОСОБА_1 з ТУ ДСА України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду в частині посадового окладу за січень - травень 2017 року в сумі 80000,00 грн (вісімдесят тисяч грн 00 коп); стягнути на користь ОСОБА_1 з ТУ ДСА України в Житомирській області недоплачену суддівську винагороду - щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 20% від посадового окладу з січня 2017 року по травень 2017 року в сумі 16000,00 грн (шістнадцять тисяч грн 00 коп).
2. Також позивач просив допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року в сумі 16000 грн відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній до 15.12.2017).
3. На обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідно до Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Перехідними положеннями вказаного Закону встановлено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій та статус суддів" (далі - Закон №2453-VI). Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Отже, посадовий оклад судді місцевого суду, який не проходив кваліфікаційне оцінювання, має становити 32000,00 грн, виходячи з розрахунку мінімальної заробітної плати 3200,00 грн. Проте з 01 січня 2017 року відповідачем, у порушення зазначених норм, нараховано та виплачено йому суддівську винагороду з розрахунку посадового окладу у розмірі 16000,00 грн.
4. Також позивач указує, що відповідачем із січня 2017 року протиправно не нараховується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 20% від посадового окладу, виходячи з посадового окладу в розмірі 32000,00 грн.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
5. Указом Президента України від 18.10.2013 №570/2013 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 . призначено строком на п`ять років на посаду судді Старобещівського районного суду Донецької області.
6. Згідно з указом Президента України від 16.03.2016 №99/2016 "Про переведення суддів" ОСОБА_1 переведено з посади судді Старобещівського районного суду Донецької області в межах п`ятирічного строку на посаду судді Брусилівського районного суду Житомирської області.
7. Наказом в.о. голови Брусилівського районного суду Житомирської області від 23.03.2016 №7-к "Про призначення за переведенням ОСОБА_1 " позивача зараховано до штату Брусилівського районного суду Житомирської області. Станом на 23.03.2016 судді ОСОБА_1 встановлена доплата за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу за стаж роботи 05 років 05 місяців 02 дні.
8. Відповідно до розрахункових листів суддівська винагорода ОСОБА_1 у період із 01.01.2017 по 31.08.2017 нараховувалася виходячи із посадового окладу в розмірі 16000,00 грн. Доплата за вислугу років позивачу нараховувалася виходячи із цього ж окладу в розмірі 20%.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
9. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що з 01 січня 2017 року посадовий оклад позивача як судді місцевого загального суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, має становити 16000,00 грн з огляду на положення Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №1774-VІІІ), згідно із якими мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 грн.
11. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення суддівської винагороди визначається не статтею 133 Закону №2453-VI, а Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, положення пункту 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII необхідно розцінювати як запровадження змін (спеціального регулювання стосовно обчислення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат) щодо загального правового регулювання розміру мінімальної заробітної плати, установленого Законом №1801-VIII. Відсутність змін до бланкетної норми частини третьої статті 133 Закону №2453-VI не є перешкодою для застосування пункту 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII.
12. Суд першої інстанції також наголосив, що розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів і заробітної плати та інших виплат у 2017 році у порівнянні із груднем 2016 року не зменшився, а, отже, утручання в розмір суддівської винагороди як гарантії незалежності суддів не відбулося.
IV. Провадження у суді касаційної інстанції
13. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 серпня 2017 року і ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року.
14. 15 грудня 2017 року, у зв`язку із початком роботи Верховного Суду, припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України.
15. 05 березня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду.
16. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.
17. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 28 квітня 2020 року №688/0/78-20, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.
18. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.
19. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
20. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що обрахунок його суддівської винагороди протиправно здійснено із розрахункової величини в розмірі 1600,00 грн, визначеної пунктом 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VIII, а не із розміру мінімальної заробітної плати, як указано в статті 133 Закону №2453-VI.
21. Позивач наголошує на тому, що відповідно до статті 130 Конституції України розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
22. Застосування до суддів такої розрахункової величина, яка суперечить Закону №2453-VI і визначена абсолютно довільно, без будь-яких фактичних чи нормативних обґрунтувань, створює ситуацію правової невизначеності.
23. Позивач також зазначає, що уважає дискримінаційною ситуацію, за якої судді, які пройшли кваліфікаційне оцінювання отримують більшу заробітну плату, ніж судді, які такого оцінювання не проходили.
24. Відповідач скористався своїм правом і надіслав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на висновки та установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.
V. Джерела права й акти їхнього застосування
25. Статтею 327 КАС України, у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набрав чинності 15.12.2017, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
26. Згідно з частиною третьою третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
27. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Прикінцеві і перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
28. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 №460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.
29. Водночас пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
30. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом №460-IX.
31. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
32. Статтею 130 Конституції України встановлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
33. Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.