ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа №816/1434/16
касаційне провадження №К/9901/32888/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 (суддя Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 (головуючий суддя - П`янова Я.В.; судді: Зеленський В.В., Чалий І.С.) у справі № 816/1434/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільські традиції" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільські традиції" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2016 № 0002781401.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 27.10.2016 адміністративний позов задовольнив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.01.2017 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016 залишив без змін.
Головне управління ДФС у Полтавській області звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.10.2016, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.01.2017 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.2, 209.5, 209.7, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 9, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.
При цьому звертає увагу на те, що надані на перевірку акти виконаних робіт не містять повного змісту та обсягу господарських операцій, у зв`язку з чим неможливо встановити безпосередній зв`язок розглядуваних послуг із господарською діяльністю позивача.
Крім того, орган доходів і зборів зазначає про неперебування контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільські традиції" за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, незвітування ним до податкового органу за місцем реєстрації, відсутність інформації щодо наявності в цього підприємства трудових ресурсів, а також можливість виконання спірних робіт позивачем власними силами.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільські традиції" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2014 по 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2014 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 29.07.2016 № 300/16-31-14-01-09/36156348.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, пунктів 209.2, 209.5, 209.7, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на безпідставне включення до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість (спеціальний режим оподаткування переробного підприємства) за травень та червень 2015 року сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю "Лукас Індастріз" юридичних послуг, а також послуг з підготовки матеріалів для купівлі та відведення земельних ділянок, розташованих у Кіровоградській області, для розміщення свинокомплексів та обслуговуючих об`єктів, внаслідок непідтвердження фактичного характеру здійснених операцій та господарського характеру понесених за ними витрат належним чином оформленою первинною документацією.
На підставі зазначеного акта перевірки органом доходів і зборів прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.08.2016 № 0002781401, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 199667,00 грн. за основним платежем та 99833,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальний характер спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами.
Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Підпунктом "а" підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що виробничими факторами, за рахунок яких сформовано податковий кредит, зокрема, є товари/послуги, які придбаваються сільськогосподарським підприємством для їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, а також основні фонди, які придбаваються (споруджуються) з метою їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції.
В свою чергу, за правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.