ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа №803/640/17
адміністративне провадження №К/9901/37673/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду (суддя Костюкевич С. Ф.) від 23 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Бруновська Н. В., судді: Костів М. В., Шавель Р. М.) від 18 жовтня 2017 року у справі № 803/640/17 за позовом Луцької об`єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податково боргу,
УСТАНОВИВ:
У травні 2017 року Луцька об`єднана податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ), у якому просила стягнути з відповідача податковий борг у сумі 408 940,64 грн.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, позов задоволено.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для задоволення цього позову, оскільки вжиті податковим органом заходи не призвели до погашення ФОП ОСОБА_1 податкового боргу в добровільному порядку.
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ФОП ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
На обґрунтування касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 зазначає про невідповідність сум податкового боргу, зазначеного у податковій вимозі від 16 червня 2014 року № 210-25, та обліковій картці платника податків. Крім того, скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність доказів про сплату боргу у добровільному порядку, оскільки вказане спростовується платіжними дорученнями від 28 березня 2017 року № 843 на суму 2000,00 грн та від 22 червня 2017 року № 975 на суму 2000,00 грн, № 979 на суму 20 000,00 грн.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 листопада 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 травня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 червня 2017 року.
За ФОП ОСОБА_1 рахується податковий борг, який виник в результаті нарахування грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 18 січня 2016 року № 00002417000. Загальна сума непогашеного податкового боргу з податку на доходи фізичних осіб становить 480 940,64 грн. Наявність податкового боргу підтверджується податковим повідомленням-рішенням від 18 січня 2016 року № 00002417000, письмовим розрахунком сум податкового боргу та зворотнім боком облікової картки платника податків.
Грошове зобов`язання за даним податковим повідомленням рішенням узгоджене в порядку судового оскарження в справі № 803/207/16 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень в тому числі податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2016 року № 00002417000.
Так, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, в справі № 803/207/16 відмовлено в позові ФОП ОСОБА_1 до Ківерцівської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Оскільки відповідачем не сплачується вказаний податковий борг у добровільному порядку, Луцька ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Волинського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі - ПК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Згідно з п. 16.1 ст. 16, п. 36.1 ст. 36, п. 38.1 ст. 38 ПК України платники податків зобов`язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом; податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом; виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.
За приписами підп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Пунктом 57.3 ст. 57 ПК України установлено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підп. 54.3.1 - 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.