ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа №560/1959/19
адміністративне провадження №К/9901/2601/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Усенко Є.А.,
суддів: Гімона М.М., Гусака М.Б.,
розглянув у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 (суддя - Михайлов О.О.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019 (головуючий суддя - Залімський І.Г., судді - Мацький Є.М., Сушко О.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій (далі - ГУ ДФС, відповідач), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) від 17.02.2019 №Ф-4671-51 у розмірі 18ʼ 276,00 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка послалася, зокрема на те, що контролюючий орган безпідставно визначив їй зобов`язання зі сплати єдиного внеску та сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) в зазначеному розмірі, оскільки підприємницьку діяльність вона не здійснює з 2006 року у зв`язку з її припиненням за власним рішенням, що, зокрема, підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на 30.04.2015, наданої на запит Адміністрації Президента України від 23.04.2015 №02-01/1970. Крім того, позивачка вказала, що у період з лютого по листопад 2009 року перебувала за місцем довготерміного закордонного відрядження свого чоловіка до Генерального консульства в Мілані, у період з 18.12.2012 по 18.04.2015 - в Мюнхені, у період з 22.06.2010 до 25.01.2013 перебувала у трудових відносинах з ТОВ ʼʼВалтексʼʼ, що підтверджено відповідними записами у трудовій книжці, а з 20.05.2015 працює в Адміністрації Президента України.
Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 16.09.2019, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019, в задоволенні позову відмовив. Суд визнав, що направлена позивачці вимога ГУ ДФС від 17.02.2019 №Ф-4671-51 про сплату недоїмки з єдиного внеску в розмірі 18ʼ276,00 грн за 2017-2018 роки правомірна, оскільки згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець 19.07.2000 (дата запису -28.09.2010, номер запису - 2 653 017 0000 001444), а тому зобов`язана була сплачувати єдиний внесок у розмірі, не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу (його відсутності) чи здійснення (не здійснення) підприємницької діяльності. При цьому суд відхилив доводи позивачки, що вона вжила заходи для припинення підприємницької діяльності (05.01.2006 звернулася до контролюючого органу із відповідною заявою про припинення та з цього часу не подавала податкову звітність як підприємець), вказавши, що це не підставою визнання її такою, що не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Неотримання позивачкою доходу від підприємницької діяльності впродовж часу, коли вона її не здійснювала, за висновком суду, не звільняє її від сплати єдиного внеску.
Позивачка подала до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.09.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.11.2019, у якій, посилаючись на порушення цими судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заперечуючи проти касаційної скарги, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачка була зареєстрований як фізична особа-підприємець 19.07.2000 (дата запису - 28.09.2010, номер запису - 2 653 017 0000 001444). Відповідно до листа відділу з питань державної реєстрації Віньковецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 13.08.2019 №99/72-12-1469/2019 паперова справа фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в архіві відсутня. Водночас, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься запис від 28.09.2010 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 за її заявою.
12.02.2019 ГУ ДФС сформувало та скерувало позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-4671-51, у якій повідомило про наявність у неї заборгованості зі сплати єдиного внеску в розмірі 18ʼ 276,72 грн (а.с. 15).
Нарахування цієї суми єдиного внеску здійснено в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 8448,00 грн - за 2017 рік; 9828,72 грн - за 2018 рік.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно зі статтею 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
В пунктах 3 і 10 частини першої цієї статті розкриті поняття застрахованої особи як фізичної особи, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок, а страхувальників - як роботодавців та інших осіб, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
До платників єдиного внеску включено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої цієї ж статті).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України ʼʼПро оплату праціʼʼ, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.