ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 травня 2020 року
м. Київ
справа № 904/3938/18
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець Сердюков Юрій Олександрович,
представник позивача - Лиска П.О., адвокат (ордер від 15.05.2020 № 1006714, свідоцтво від 01.07.2011 № 996),
відповідач-1 - товариство з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології",
представник відповідача-1 - не з`явився,
відповідач-2 - фізична особа-підприємець Ткачова Ірина Вікторівна,
представник відповідача-2 - не з`явився,
розглянув матеріали касаційних скарг фізичної особи-підприємця Ткачової Ірини Вікторівни
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 (головуючий Орєшкіна Е.В., судді Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.)
та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2019 (головуючий Орєшкіна Е.В., судді Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.)
у справі № 904/3938/18
за позовом фізичної особи-підприємця Сердюкова Юрія Олександровича (далі - ФОП Сердюков Ю.О.)
до: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Малі Будівельні Технології" (далі - Товариство);
2) фізичної особи-підприємця Ткачової Ірини Вікторівни (далі - ФОП Ткачова І.В.)
про визнанням договору недійсним (фіктивним).
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
ВСТАНОВИВ:
ФОП Сердюков Ю.О. звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства та ФОП Ткачової І.В. про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 26.04.2016 № 26-04-16 (далі - Договір), укладеного Товариством та ФОП Ткачовою І.В.
Позовні вимоги обґрунтовано фіктивністю оспорюваного договору, оскільки його укладено без наміру створення обумовлених у ньому правових наслідків, а товар, який був предметом договору, ніколи не належав жодній зі сторін договору, не перебував у їх володінні, користуванні, розпорядженні. Також ФОП Сердюков Ю.О. посилався на обставини, встановлені господарськими судами під час розгляду справи № 904/9022/16, Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська під час розгляду справи № 202/2884/16-к.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
- ФОП Сердюковим Ю.О. не надано доказів того, що майно, яке є предметом оспорюваного Договору, належить саме ФОП Сердюкову Ю.О на праві власності, оскільки вказане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником;
- договір поставки від 01.03.2016 № 103, видаткові та товарно-транспортні накладні підтверджують придбання ФОП Сердюковим Ю.О. одягу та взуття, які були у використанні, але допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного Договору, ФОП Сердюковим Ю.О. не надано;
- ухвала слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 12.05.2016 у справі № 202/2884/16-к не має преюдиційного значення при вирішенні спору у даній справі; вирок Оболонського районного суду міста Києва від 08.11.2017 у справі № 756/14811/17 та рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/8937/18 можуть підтверджувати дефекти договору поставки від 25.01.2016 № 25/16 ДП, але не доводять право власності ФОП Сердюкова Ю.О на товар, що є предметом Договору;
- ФОП Сердюковим Ю.О не надано належних та допустимих доказів порушення спірним Договором його охоронюваних законом прав та інтересів.
Додатковим рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 клопотання ФОП Ткачової І.В. про стягнення з ФОП Сердюкова Ю.О. витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ФОП Сердюкова Ю.О. на користь ФОП Ткачової І.В. 16 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що справедливим є розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 500,00 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019 оскаржувані рішення та додаткове рішення скасовані; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним (фіктивним) Договір, укладений Товариством та ФОП Ткачовою І.В. Відмовлено у задоволенні клопотання ФОП Ткачової І.В. про стягнення з ФОП Сердюкова Ю.О. витрат на правову допомогу.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:
- матеріалами справи підтверджується, що ФОП Сердюковим Ю.О. надано суду належні та допустимі докази наявності у нього права власності на майно, що є предметом оспорюваного Договору;
- Договір з боку замовника (власника) майна, що передавалося на відповідальне зберігання, було підписано директором Товариства, яке не було власником цього майна, а, відповідно, не мало жодного права ані розпоряджатися цим майном (передавати його на відповідальне зберігання), ані укладати такий Договір, що є достатньою правовою підставою для визнання Договору недійсним;
- оскільки за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційним господарським судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ФОП Ткачової І.В. про стягнення з ФОП Сердюкова Ю.О. витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи судом першої інстанції.
Додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2019 заяву ФОП Сердюкова Ю.О. про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Товариства та ФОП Ткачової І.В. по 6 344,77 грн. витрат на професійну правничу допомогу
Додаткова постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована складністю справи та доведеністю ФОП Сердюковим Ю.О. розумності та співрозмірності оплати витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 689,55 грн.
Не погоджуючись з постановою та додатковою постановою суду апеляційної інстанцій, ФОП Ткачова І.В. звернулась до суду касаційної інстанції з касаційними скаргами, в яких, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати: постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.10.2019, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.12.2018 та додаткове рішення господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2019 залишити в силі; додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2019 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ФОП Сердюкова Ю.О. про розподіл судових витрат на стадії апеляційного провадження.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.12.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 904/3938/18 за касаційними скаргами ФОП Ткачової І.В. та призначено їх розгляд у судовому засіданні.
Від ФОП Ткачової І.В. надійшли письмові пояснення, які остання просила врахувати при розгляді справи.
Від ФОП Сердюкова Ю.О. надійшов відзив на касаційні скарги, в якому останній, посилаючись на законність і обґрунтованість постанови та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційних скарг. Також ФОП Сердюковим Ю.О. у відзиві на касаційні скарги наведено орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу.
Від Товариства відзив на касаційні скарги не надходив.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 справу № 904/3938/18 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 904/3935/18 щодо застосування статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Зокрема, колегією суддів Касаційного господарського суду зазначено, що у даній справі № 904/3938/18 апеляційний господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, вказав на те, що Договір, укладений відповідачами, є фіктивним, оскільки власником майна, яке було передано за спірним Договором, є ФОП Сердюков Ю.О.
Суд апеляційної інстанції в основу прийнятого рішення поклав факти, встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/8937/18, ухваленому при розгляді спору про визнання недійсним договору поставки від 25.01.2016 № 25/16 ДП, та в судових рішеннях у справі № 904/9022/16, ухвалених при розгляді спору про скасування рішення третейського суду від 16.06.2016 про витребування майна від ФОП Ткачової І.В., а саме: рішення третейського суду було скасовано господарськими судами у справі № 904/9022/16 за скаргою ФОП Сердюкова Ю.О., у тому числі і у зв`язку з тим, що третейський суд вирішив питання щодо майна, право власності на яке належить скаржнику (ФОП Сердюкову Ю.О.); у справі № 910/8937/18, задовольняючи позов ФОП Сердюкова Ю.О. про визнання фіктивним договору постави № 25/16ДП від 25.01.2016, укладеного між Товариством та ТОВ ?Маркет Сістем? (частина з якого є предметом оспорюваного у цій справі договору), суд також зазначив, що первинні бухгалтерські документи свідчать про те, що власником товару, який є предметом договору, є ФОП Сердюков Ю.О.
Водночас, у справі № 904/3935/18 Верховний Суд у складі колегії суддів іншої палати постановою від 19.11.2019 залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним (фіктивним) договору відповідального зберігання з правом користування та реалізації від 21.04.2016 № 21-04-16.
Залишаючи без змін постанову апеляційного господарського суду, Верховний Суд визнав помилковими доводи скаржника про встановлення рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2018 у справі № 910/8937/18 обставин, що свідчать про фіктивність оспорюваного договору, а саме відсутності у Товариства товару, адже визнання судом недійсним договору поставки від 25.01.2016 № 25/16ДП свідчить лише про недійсність саме цього договору, проте не доводить недійсності оспорюваного договору.
Також у справі № 904/3935/18 колегія суддів визнала хибними аргументи скаржника про встановлення рішеннями господарських судів у справі № 904/9026/16 (про скасування рішення третейського суду) тих обставин, що майно, передане за спірною угодою, належить ФОП Сердюкову Ю. О., оскільки під час розгляду справи про скасування рішення третейського суду господарський суд встановлює наявність або відсутність підстав для скасування рішення зазначеної категорії, передбачених у статті 51 Закону України "Про третейські суди", а, отже, не переглядає рішення третейського суду, тому визнання права власності на спірне майно не є предметом спору у справі № 904/9026/16.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 904/3938/18 між суддями від 19.02.2020 визначено такий склад колегії об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.04.2020 № 29.3-02/634 у зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/3938/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.05.2020 № 29.3-02/826 у зв`язку у зв`язку з виходом з відпустки судді Катеринчук Л.Й. та відпусткою судді Ткача І.В. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 904/3938/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Булгакова І.В. (головуючий), Баранець О.М., Дроботова Т.Б., Катеринчук Л.Й., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Селіваненко В.П., Ткаченко Н.Г.
Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника ФОП Сердюкова Ю.О., Касаційний господарський суд у складі об`єднаної палати дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій у справі встановлено, що 26.04.2016 Товариством (замовник) та ФОП Ткачовою І.В. (виконавець) укладений Договір, за умовами якого замовник передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання з правом користування та реалізації майно (матеріали, речі) відповідно до переліку, визначеного в акті приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 28.04.2018.
Відповідно до пунктів 1.2-1.4 Договору замовник передає майно виконавцю згідно з актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору. У кожному новому випадку передачі майна підписується акт приймання-передачі. Вартість майна, переданого на зберігання, становить 63 000,00 грн. Строк, на який передається майно на відповідальне зберігання, відповідає строку дії Договору.
Згідно з підпунктами 2.1.1, 2.1.3 пункту 2.1 Договору на виконавця покладений обов`язок вжити всі необхідні заходи для забезпечення зберігання майна в належному стані в період дії цього договору, повернути майно замовнику за першою вимогою протягом двох календарних днів з моменту висунення такої вимоги в будь-якій формі.
Пунктом 2.3 Договору передбачено, що виконавцю надано право користуватись та реалізовувати майно, передане на зберігання на свій розсуд.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору замовник зобов`язаний надати виконавцю майно у момент підписання акта приймання-передачі та замовник має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно, що знаходиться на зберіганні. Передача майна відбувається шляхом підписання акта одержання майна замовником.
Згідно з пунктом 4.1 Договору виконавець несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передачі на зберігання згідно порядку, передбаченому договором. У випадку реалізації всього майна, яке зберігається, або його частини, виконавець повинен своєчасно повідомити замовника.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками замовника та виконавця.
Зі змісту акта приймання-передачі майна від 26.04.2016 № 1 вбачається, що за Договором замовник передав, а виконавець прийняв майно (речі, які були у вжитку) в кількості 2 100 кг оціночною вартістю 63 000,00 грн.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору, укладеного Товариством та ФОП Ткачовою І.В.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ФОП Сердюковим Ю.О. не надано доказів того, що майно, яке є предметом оспорюваного договору, належить саме ФОП Сердюкову Ю.О. на праві власності, оскільки дане майно не має індивідуально визначених ознак, які б свідчили, що саме вказаний підприємець є його власником; договір поставки від 01.03.2016 № 103 та відповідні видаткові та товарно-транспортні накладні свідчать про придбання ФОП Сердюковим Ю.О. одягу та взуття, які були у використанні, але допустимих, належних та достатніх доказів того, що саме це майно є предметом оспорюваного Договору, ФОП Сердюковим Ю.О. не надано.
Однак з висновком суду першої інстанції не погодився суд апеляційної інстанції, посилаючись на те, що відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із статтею 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.
Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.
Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинене фіктивно, закон вимагає наявність таких умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ФОП Сердюков Ю.О. посилався на те, що є власником товару, який є предметом Договору, укладеного між відповідачами.
ФОП Сердюков Ю.О. зазначав, що ним було отримано від ТОВ "Економ-Схід" товар (одяг і взуття, які були у використанні) на підставі договору поставки та згідно вантажними митними деклараціями про передачу товару від EBIMEXSp Z.о.о. (Польща, Варшава) до ТОВ "Оверсі"; замовленням покупця (ТОВ "Економ-Схід"); видатковими накладними і товарно-транспортними накладними про передачу товару від ТОВ "Оверсі" до ТОВ "Економ-Схід", від ТОВ "Економ-Схід" до ФОП Сердюкова Ю.О.; сертифікатами якості, гігієнічними сертифікатами, листом від ТОВ "Оверсі" до ТОВ "Економ-Схід".
На підтвердження вказаних обставин ФОП Сердюков Ю.О. надав суду договір поставки від 01.03.2016 № 103, укладений ТОВ "Економ-Схід" (постачальник) та ФОП Сердюковим Ю.О. (покупець); замовлення покупця на придбання товару від 24.03.2016 № 531, від 28.03.2016 № 532, від 31.03.2016 № 533; видаткові накладні від 31.03.2016 № 128, від 28.03.2016 № 276, від 24.03.2016 № 274, від 31.03.2016 № 320; товарно-транспортні накладні від 31.03.2016 № 142, від 31.03.2016 № 143, від 31.03.2016 № 144, від 31.03.2016 № 145, від 24.03.2016 № Р274, від 28.03.2016 № Р276, від 31.03.2016 № Р320; митні декларації (форма МД-2) 209140000/2016/009596, (форма МД-3) 209140000/2016/009596, (форма МД-2) 209140000/2016/009800, (форма МД-3) 209140000/2016/009800, (форма МД-2) 209140000/2016/010201, (форма МД-3) 209140000/2016/010201. Вказані докази підтверджують факт купівлі-продажу, поставки та передачі товару від ТОВ "Економ-Схід" до ФОП Сердюкова Ю.О.