ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/7127/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Трохимчука О. І., Гордієнко Л. М.,
відповідача - Сидоренко Д. О.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - не з`явилися,
розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 (суддя Гумега О. В.) і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 (Мартюк А. І. - головуючий, судді Зубець Л. П., Калатай Н. Ф.) у справі
за позовом Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"
до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство інфраструктури України,
про відшкодування збитків у сумі 28 776 237,33 грн.
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (попередня назва - Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот", наразі і далі - АТ "СК "Укррічфлот") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") про стягнення 26 706 160,13 грн збитків.
Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/7127/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "АМПУ" 28 772 376,79 грн збитків, 431 585,69 грн судового збору, 869 881,65 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, із посиланням на постанову Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15 аргументовано тим, що плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України означає фактичний рух судна судноплавним внутрішнім водним шляхом без будь-якої прив`язки до порту відправлення чи призначення; у свою чергу, поняття "каботажне перевезення" та "плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України" не є тотожними. Водночас судна позивача відповідали вимогам пункту 3.5 Порядку справляння та розмірів ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316 "Про портові збори" (далі - Порядок), та підлягали звільненню від сплати канального збору. Зумовлені забороною виходу із морського порту (проходу каналом) винні протиправні дії відповідача з нарахування та справляння канального збору призвели до втрати позивачем (позбавлення позивача) грошових коштів, які є збитками.
3. Фактичні обставини справи, встановлені судами
3.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, позивач - АТ "СК "Укррічфлот" є власником таких суден: "Орель-2" (ІМО 8849610); "Орель-3" (ІМО 8853582); "Орель-5" (ІМО 8853594); "Володимир Шарков" (ІМО 8844062); "Олтеница" (ІМО 8888874); "Иван Сергиенко" (ІМО 7942128), "Николай Кузнецов" (ІМО 8036110); "Мартын Лацис" (ІМО 8038223); "Василий Боженко" (ІМО 8223999), "Семен Руднев" (ІМО 8033912); "Олексій Федоров" (ІМО 8866656); "Днепровец-2"; "Днепровец-3"; "Славутич 18", "Валерий Платонов" (ІМО 8888862); "Борислав", "Могучий", "Афанасий Матюшенко" (ІМО 8227783) (далі - судна), що підтверджується наявними у матеріалах справи класифікаційними свідоцтвами, міжнародними обмірними свідоцтвами, свідоцтвами про право плавання під Державним прапором України стосовно цих суден.
Через своїх морських агентів (субагентів), а саме: Приватне підприємство Морське агентство "Флот-сервіс", Tовариство з обмеженою відповідальністю "CKЛ", Приватне підприємство "Морське агентство - Ніка", Tовариство з обмеженою відповідальністю "Атлантік Мерітайм", Tовариство з обмеженою відповідальністю "Юнікорн Мерітайм", Tовариство з обмеженою відповідальністю "Реал-Агент", Приватне підприємство "Судосервіс", Tовариство з обмеженою відповідальністю "Старк Шиппінг", Приватне підприємство "Морське агентство "Еверест", Tовариство з обмеженою відповідальністю "Глобал", Tовариство з обмеженою відповідальністю "ТЕП Транско" (далі - агенти), на підставі укладених із цими агентами договорів агентування / морського агентування / надання послуг з морського агентування / субагентування за період із червня 2016 року по 12.08.2019 позивач сплатив на користь відповідача - ДП "АМПУ" (через філії підприємства, а саме: Херсонську філію ДП "АМПУ", Миколаївську філію ДП "АМПУ", Філію "Дельта-Лоцман" ДП "АМПУ") грошові кошти у сумі 26 706 160,13 грн (за період із червня 2016 року по березень 2019 року) та 2 070 131,20 грн (за період із 01.04.2019 по 12.08.2019), нараховані як оплата канального збору за прохід суднами позивача каналів, що підтверджується здійсненими розрахунками із відповідачем (рахунками, актами (у тому числі дисбурсменськими рахунками), платіжними дорученнями, наявними у матеріалах справи).
Суди попередніх інстанцій установили, що судна позивача із повним вантажем мають осадку не більше як 4,0 м, здійснювали і здійснюють плавання під Державним прапором України, належать до категорії суден внутрішнього або змішаного плавання та в частині закордонного рейсу проходили каналами, тобто внутрішніми водними шляхами в межах території України.
3.2. Вважаючи, що ці судна звільнені від сплати канального збору, позивач звернувся із позовом про стягнення збитків, завданих йому відповідачем.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 і постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 910/7127/19, ДП "АМПУ" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 3.5 Порядку, оскільки судна АТ "СК "Укррічфлот" не відповідають вимогам, зазначеним у цьому пункті.
Суди також не взяли до уваги, що сплата канального збору не є збитками, оскільки не є витратами, зробленими управленою стороною для відновлення свого порушеного права, або додатковими витратами чи неодержаним прибутком.
Крім того, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суди першої та апеляційної інстанцій повинні були перевірити наявність у позивача документів, у яких було би наведено детальний опис наданих послуг та які свідчили би про сплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 05.02.2019 у справі № 906/194/18, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.
5. Доводи інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу АТ "СК "Укррічфлот" наголошує на безпідставності доводів скаржника і просить залишити без змін рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 910/7127/19.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке.
6.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.3. У пункті 1.2 Порядку встановлено, що згідно з частинами 3- 5 статті 22 Закону України "Про морські порти України" портові збори сплачуються адміністрації морських портів України.
Відповідно до статті 85 Кодексу торговельного мореплавства України (далі - КТМ України) під час перебування в морському порту будь-яке судно зобов`язане дотримувати чинних законів і правил України, у тому числі тих, що стосуються безпеки порту і судноплавства в порту, митного, прикордонного, санітарного (фітосанітарного) режимів, лоцманського проведення, буксирування, рятувальних і суднопіднімальних робіт, якірної стоянки і надання місць біля причалів, навантаження і вивантаження вантажів, посадки і висадки людей, послуг, пов`язаних з навантажувально-розвантажувальними роботами, і будь-яких інших портових послуг, портових зборів, запобігання забрудненню навколишнього природного середовища.
За змістом статті 22 Закону України "Про морські порти України" у морському порту справляються такі портові збори: корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний. Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Порядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту. Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом. Канальний збір справляється на користь власника каналу.
Відповідно до пункту 1.3 Порядку портові збори (корабельний, причальний, якірний, канальний, маяковий, адміністративний та санітарний) справляються в морських портах із суден і плавучих споруд, що плавають під Державним прапором України та іноземними прапорами, за групами згідно з додатком 1 до цього Порядку.
За змістом пункту 1.4 Порядку сплата портових зборів у морських портах здійснюється до виходу судна з морського порту, а за транзитний прохід каналами - шляхом попередньої оплати або безпосередньо на вході у канал.
У пункті 3.1 Порядку передбачено, що канальний збір за проходження суден каналом Дунай - Чорне море на баровій частині гирла Новостамбульське (Бистре), Бузько-Дніпровсько-Лиманським каналом (далі - БДЛК), Херсонським морським каналом, Керч-Єнікальським каналом справляється на користь суб`єкта, визначеного у пункті 1.2 розділу І цього Порядку.
Нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження каналу судном в один кінець і кожне проходження каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна (за 1 м3 об`єму судна) за ставками, наведеними у додатку 3 до цього Порядку (пункт 3.2 Порядку).
Відповідно до пункту 3.3 Порядку нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об`єму судна за ставками, наведеними у додатку 4 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 3.4 Порядку судно, яке здійснює перехід між морськими портами (морськими терміналами), що розташовані на БДЛК, канальний збір за прохід по БДЛК сплачує на користь суб`єкта, визначеного у пункті 1.2 розділу І цього Порядку, за ставкою, що дорівнює різниці між розмірами ставок, установленими для відповідних ділянок БДЛК (додаток 3).
За змістом додатку 3 та додатку 4 до Порядку ставки канального збору, як і ставки інших видів портових зборів, залежать від того, перебуває судно в "каботажному плаванні" чи "закордонному плаванні". Отже, канальний збір нараховується щодо суден, які перебувають як у "каботажному плаванні", так і у "закордонному плаванні".
Підставою для нарахування канального збору є саме факт проходження судна каналом або підхідним каналом.
Відповідно до пункту 3.5 Порядку (в редакції, яка діяла з 04.09.2015 по 12.08.2019) судна, що згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 м, здійснюють плавання під Державним прапором України внутрішніми водними шляхами в межах території України та віднесені згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, до суден внутрішнього або змішаного плавання, звільняються від сплати канального збору.
Тобто від сплати канального збору у спірний період із березня 2016 року по 12.08.2019 були звільнені судна, що одночасно відповідали таким ознакам:
- згідно з обмірним свідоцтвом з повним вантажем мають осадку не більш як 4,0 м;
- здійснюють плавання під Державним прапором України;
- здійснюють плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України;
- згідно з класифікаційним свідоцтвом, виданим класифікаційним товариством, належать до суден внутрішнього або змішаного плавання.
При цьому здійснення "каботажного плавання" або "закордонного плавання" судном до переліку підстав згідно з пунктом 3.5 Порядку не віднесено.
У КТМ України визначено, зокрема, такі види морських перевезень - каботажне та міжнародне.
Відповідно до статті 131 КТМ України каботажні перевезення - це перевезення між портами України, які здійснюються суднами, що плавають під Державним прапором України, а також суднами, що плавають під іноземним прапором, за умови одержання на це дозволу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.
У статті 132 цього Кодексу визначено, що міжнародні перевезення - це перевезення між портами України й іноземними портами, які можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором (стаття 132 КТМ України).
Згідно з частиною 1 статті 133 зазначеного Кодексу за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов`язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).
Основною ознакою для визначення виду перевезення є саме порт відправлення та порт призначення, які визначаються у договорі морського перевезення та у перевізному документі.
За змістом пункту 3.5 Порядку (у редакції, яка діяла у спірний період) розташування портів відправлення та призначення як умови для застосування пільги щодо сплати канального збору не зазначено.
Однією з умов для отримання судном такої пільги є здійснення плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України.
Канали та підхідні канали згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.1996 № 64 "Про затвердження переліку внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних" є судноплавними внутрішніми водними шляхами України.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про морські порти України" судноплавний канал - це гідротехнічна споруда, природний або штучний водний шлях для безпечного підходу суден до портів, для проходу суден або для сполучення окремих водних басейнів.
Згідно з частиною 1 статті 67 Водного кодексу України, річки, озера, водосховища, канали, інші водойми, а також внутрішні морські води та територіальне море є внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю чи частково заборонено.
Отже, канали є судноплавними внутрішніми водними шляхами загального користування, що знаходяться в межах території України.
Ураховуючи зазначене, плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України означає фактичний рух судна судноплавним внутрішнім водним шляхом без будь-якої прив`язки до порту відправлення чи призначення, у свою чергу, поняття "каботажне перевезення" та "плавання внутрішніми водними шляхами в межах території України" не є тотожними.
Відповідних висновків щодо особливостей нарахування ДП "АМПУ" канального збору АТ "СК "Укррічфлот" на підставі пункту 3.5 Порядку дійшов Вищий адміністративний суд України у постанові від 09.03.2017 у справі № 826/23214/15, згідно з якою визнано протиправними дії ДП "АМПУ" щодо нарахування канального збору із суден закордонного плавання.
Суди попередніх інстанцій дослідили і встановили відповідність суден позивача критеріям пункту 3.5 Порядку. Зокрема, суди акцентували, що судна АТ "СК "Укррічфлот" із повним вантажем мають осадку не більше як 4,0 м, здійснювали і здійснюють плавання під Державним прапором України, належать до суден внутрішнього або змішаного плавання та в частині закордонного рейсу проходили каналами, тобто внутрішніми водними шляхами в межах території України.
6.4. Звертаючись із позовом у справі № 910/7127/19, АТ "СК "Укррічфлот" просило стягнути спірну суму як збитки, яких воно зазнало унаслідок протиправних дій відповідача.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.
За змістом статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (частина 2 статті 218 ГК України).
У статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 ЦК України).
Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно зі статтею 225 цього Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.