У х в а л а
14 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 761/24381/14-ц
Провадження № 14-50цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
ознайомилася з матеріалами справи
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3, про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця та визнання права власності на майно в порядку спадкування,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк Ігор Євгенович, про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом,
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним заповіту та встановлення факту родинних відносин,
за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про визнання заповіту частково недійсним, визначення частки у праві спільної сумісної власності, встановлення фактів родинних відносин і постійного спільного проживання подружжя на час відкриття спадщини,
за касаційними скаргами ОСОБА_1 (представник - адвокат Калініченко Тетяна Григорівна), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року й Апеляційного суду міста Києва від 19 жовтня 2017 року та
в с т а н о в и л а:
Короткий зміст вимог, заявлених під час первинного розгляду справи
у грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за заповітом на всю квартиру АДРЕСА_1 (далі - спадкова квартира).
Мотивувала позов такими обставинами :
- 9 червня 2006 року бабуся ОСОБА_1 - ОСОБА_5 - склала заповіт на користь її онуки;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, після чого відкрилася спадщина на спадкову квартиру, яку та придбала за особисті кошти, хоч і за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ІНФОРМАЦІЯ_2 брат померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_2, звернувся до приватного нотаріуса Масюка Ігоря Євгеновича із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_5 за законом, однак вказані дії є безпідставними.
6 лютого 2013 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою відкрив провадження у справі № 761/896/13-ц.
20 березня 2013 року представник ОСОБА_2 подав до суду заяву про об`єднання в одне провадження двох цивільних справ: № 761/896/13-ц (провадження № 2/761/2766/2013) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкову квартиру та № 761/2127/13-ц (провадження № 2/761/3107/2013) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 на 3/4 частки спадкової квартири.
Подану у січні 2013 року позовну заяву ОСОБА_2 мотивував такими обставинами :
- ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік ОСОБА_5 - ОСОБА_8, рідним братом якого і його спадкоємцем за законом другої черги є ОСОБА_2 (спадкоємців першої черги за законом немає);
- оскільки ОСОБА_5 придбала спадкову квартиру у 1996 році під час перебування у шлюбі з ОСОБА_8, це майно є спільною сумісною власністю подружжя;
- ОСОБА_8 як непрацездатна особа мав право на обов`язкову частку у спадщині після смерті його дружини - на 1/4 частку спадкової квартири, а тому ОСОБА_8 мало належати 3/4 частки спадкової квартири (1/2 + 1/4).
12 квітня 2013 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив ухвалу, якою об`єднав в одне провадження справу № 761/896/13-ц (провадження № 2/761/2766/2013) зі справою № 761/2127/2013 (провадження № 2/761/3107/2013). Мотивував тим, що в обох справах спільний предмет і об`єкт спору, вимоги пов`язані між собою, а тому їх доцільно розглядати в одному провадженні.
27 вересня 2013 року представник ОСОБА_2 у судовому засіданні подав клопотання про прийняття до розгляду з первісним позовом зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту частково недійсним, встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, .
Того ж дня Шевченківський районний суд міста Києва відмовив у задоволенні цього клопотання. Мотивував ухвалу тим, що зустрічні вимоги не пов`язані з первісними, предмети та підстави цих позовів різні, хоч і не відрізняються за суб`єктним складом; спільний розгляд зустрічного позову з первісним є недоцільним, а їх об`єднання в одне провадження може ускладнити розгляд справи.
1 листопада 2013 року ОСОБА_1 подала "заяву про уточнення предмета позову", відповідно до якої виклала позовні вимоги так :
- визнати право особистої приватної власності ОСОБА_5 на спадкову квартиру;
- визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом на спадкову квартиру;
- зобов`язати приватного нотаріуса Масюка І. Є. видати ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на спадкову квартиру.
Короткий зміст судових рішень (первинний розгляд)
24 грудня 2013 рокуШевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольнив частково позов ОСОБА_1 : визнав за нею у порядку спадкування за заповітом право власності на спадкову квартиру, а у решті позову ОСОБА_1 відмовив.
Мотивував рішення так :
- спадкова квартира не належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 і ОСОБА_8 . Вона є роздільним майном, яке належало особисто ОСОБА_5 у розумінні статті 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України);
- ОСОБА_2 не довів, що подружжя ОСОБА_5 і ОСОБА_8 придбало спадкову квартиру за спільні кошти;
- ОСОБА_8 є єдиною особою, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині після смерті його дружини, але оскільки він не встиг цю частку прийняти і помер, то право на спадкування обов`язкової частки у спадщині до спадкоємців ОСОБА_8 не перейшло. Спадкування обов`язкової частки у спадщині здійснюється на підставах, встановлених статтями 1268-1269, 1276 ЦК України, згідно з якими ОСОБА_2 не належить до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку;
- спадкова квартира не входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_8, а тому неможливо задовольнити вимогу ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на 3/4 спадкової квартири;
- обґрунтованою є вимога ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкову квартиру, оскільки це право вона набула на підставі чинного заповіту;
- слід відмовити у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_5 на спадкову квартиру, оскільки у момент її смерті припинилась цивільна правоздатність відповідно до статті 25 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- приватний нотаріус не є відповідачем у справі, а тому вимоги до нього суперечать процесуальному закону.
9 квітня 2014 рокуАпеляційний суд міста Києва постановив ухвалу, згідно з якою відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_2 і залишив без змін рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року.
Мотивував ухвалу так :
- оскільки заповіт, який ОСОБА_5 склала на користь онуки - ОСОБА_1, - не визнаний недійсним, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про визнання права власності ОСОБА_1 на спадкову квартиру в порядку спадкування;
- ОСОБА_8 помер і не встиг прийняти спадщину після померлої дружини. Тому право на спадкування обов`язкової частки у спадщині до спадкоємців ОСОБА_8 не перейшло, а ОСОБА_2 не належить до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку.
16 липня 2014 рокуВищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою частково задовольнив касаційну скаргу ОСОБА_2 ; скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року й ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 9 квітня 2014 року, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивував ухвалу так :
- суди дійшли передчасного висновку про те, що ОСОБА_5 придбала спадкову квартиру виключно за кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2 . Суди, порушивши вимоги статей 212-214, 303, 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у відповідній редакції, не перевірили та не оцінили належно твердження ОСОБА_2 про те, що продана ОСОБА_5 квартира належала трьом власникам, з огляду на що ОСОБА_5 мала кошти від продажу лише 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 , тобто 20 тис. доларів США. Натомість спадкову квартиру вона придбала за 40 тис. доларів США, а суди не встановили належність і походження інших 20 тис. доларів США. Отже, продаж квартири АДРЕСА_2 не підтверджує придбання за отримані кошти спадкової квартири. Висновок судів про придбання спадкової квартири ОСОБА_5 за особисті кошти ґрунтується на припущеннях, що забороняє частина четверта статті 60 ЦПК України у відповідній редакції;
- ОСОБА_2 у позові стверджував про те, що його брату - ОСОБА_8 - на праві спільної сумісної власності подружжя належала частина спадкової квартири. Після смерті дружини - ОСОБА_5 - ОСОБА_8 як пенсіонер успадкував 1/4 частину спадкової квартири, а тому йому за життя належали 3/4 частини спадкової квартири;
- для визначення розміру обов`язкової частки у спадщині суди мали встановити коло всіх спадкоємців за законом на день смерті ОСОБА_5 і розмір частки, яка належала би кожному зі спадкоємців у разі спадкування за законом. Проте суди цього не зробили. Крім того, не перевірили доводи сторін щодо суті позовних вимог; належно не встановили обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначились із тим, якими є дійсні правовідносини сторін і які норми їх урегульовують; належно не обґрунтували висновок про визнання за ОСОБА_1 права власності на всю спадкову квартиру.
Короткий зміст вимог, заявлених під час нового розгляду справи
10 грудня 2014 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою, постановленою в судовому засіданні, задовольнив клопотання представника ОСОБА_2 та залучив ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
9 лютого 2015 року ОСОБА_3 відповідно до статті 34 ЦПК України у відповідній редакції подала до суду позовну заяву, згідно з якою заявила до ОСОБА_1 самостійні вимоги щодо предмета спору, а саме :
- визнати частково недійсним складений ОСОБА_5 заповіт від 9 червня 2006 року у частині розпорядження 1/2 часткою спадкової квартири на користь ОСОБА_1 ;
- встановити факт родинних відносин ОСОБА_3 із ОСОБА_8 як його племінниці.
Мотивувала позов такими обставинами :
- ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 - матір ОСОБА_3 - померла. Вона була рідною сестрою ОСОБА_8 ;
- ОСОБА_3 як рідна племінниця ОСОБА_8 подала заяву до приватного нотаріуса Столярчук Ірини Вікторівни про прийняття за законом спадщини після смерті ОСОБА_8, але та відмовилася видати свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого, оскільки не підтвердила родинних зв`язків з ОСОБА_8 ;
- свідоцтво про народження ОСОБА_8 не збереглось, його неможливо отримати повторно, а тому наявність родинних зв`язків із померлим має встановити суд;
- складений ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заповіт від 9 червня 2006 року щодо всієї спадкової квартири порушує право власності ОСОБА_8 на належну йому 1/2 частину квартири.
10 лютого 2015 року ОСОБА_1 подала заяву про зміну предмета позову, в якій просила:
- визначити, що спадкова квартира була особистою приватною власністю померлої ОСОБА_5 ;
- визнати право власності ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом на спадкову квартиру.
10 лютого 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою, постановленою в судовомузасіданні, прийняв до розгляду цю заяву.
У січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва ще з одним позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 (справа № 761/912/15-ц (провадження № 2/761/2603/2015)). Просив:
- визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_5 9 червня 2006 року, у частині, згідно з якою вона заповіла 1/2 частки спадкової квартири ОСОБА_1 ;
- визначити, що частка померлого ОСОБА_8 у праві спільної сумісної власності становить 1/2 частку спадкової квартири;
- встановити факт родинних відносин ОСОБА_2 з ОСОБА_8, який є його рідним братом;
- встановити факт постійного проживання ОСОБА_8 зі спадкодавцем - ОСОБА_5 - на час відкриття спадщини.
Мотивував позов такими обставинами :
- складений ОСОБА_5 9 червня 2006 року заповіт на ім`я ОСОБА_1 щодо всієї спадкової квартири порушив право власності ОСОБА_8 на належну йому 1/2 частку спадкової квартири. ОСОБА_5 могла розпорядитися тільки належною їй 1/2 часткою спадкової квартири;
- на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 її чоловік ( ОСОБА_8 ) був пенсіонером за віком і постійно проживав із нею у спадковій квартирі, а тому є таким, що має право на обов`язкову частку у спадщині (1/4 частку спадкової квартири) і прийняв спадщину після смерті дружини;
- ОСОБА_2 після смерті брата подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини, однак той відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність документів про родинні зв`язки зі спадкодавцем.
Короткий зміст судових рішень (новий розгляд справи)
У лютому 2015 року ОСОБА_2 подав до суду клопотання про об`єднання однорідних позовних вимог. Просив об`єднати в одне провадження справу № 761/24381/14-ц і справу № 761/912/15-ц.
10 лютого 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив ухвалу, в якій об`єднав в одне провадження справу № 761/24381/14-ц за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3 ; ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є.; ОСОБА_3 до ОСОБА_1 зі справою № 761/912/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4
28 липня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким:
- позов ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав за нею право власності на спадкову квартиру в порядку спадкування за заповітом; відмовив у задоволенні вимоги про визначення того, що спадкова квартира була особистою приватною власністю померлої ОСОБА_5 ;
- відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку у спадковій квартирі в порядку спадкування за законом;
- позов ОСОБА_3 задовольнив частково: встановив, що вона є рідною племінницею ОСОБА_8 ; відмовив у задоволенні вимоги про визнання частково недійсним складеного ОСОБА_5 заповіту від 9 червня 2006 року у частині розпорядження 1/2 часткою спадкової квартири на користь ОСОБА_1 ;
- позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 задовольнив частково: встановив, що ОСОБА_2 є рідним братом ОСОБА_8, та те, що останній проживав у спадковій квартирі разом з дружиною - ОСОБА_5 - на час її смерті; відмовив в іншій частині позову (про визнання заповіту частково недійсним і визначення частки у праві спільної сумісної власності на спадкову квартиру).
Мотивував рішення так :
- 23 жовтня 1996 року згідно з договором купівлі-продажу продавці - ОСОБА_5 і ОСОБА_12, яка діяла від свого імені та від імені своєї неповнолітньої доньки - ОСОБА_1, - продали покупцям - ОСОБА_13, яка діяла від свого імені та від імені ОСОБА_14 на підставі довіреності, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 - квартиру АДРЕСА_2 . У вказаному договорі зазначено, що його уклали за 400 грн, які продавці отримали повністю від покупців до підписання договору. А вже 28 жовтня 1996 року ОСОБА_5 купила спадкову квартиру за 100 грн;
- згідно зі статтею 24 КпШС України у редакції, чинній на момент вчинення зазначеного правочину щодо спадкової квартири, остання є роздільним майном, яке належало особисто ОСОБА_5 на праві власності, оскільки була придбана за її особисті кошти, отримані від продажу належної особисто їй частки у квартирі АДРЕСА_2 ;
- оскільки спадкова квартира не була об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а належала виключно ОСОБА_5, вона правомірно склала 9 червня 2006 року заповіт на користь ОСОБА_1 . Тому необґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 визнати вказаний заповіт частково недійсним, а також вимоги ОСОБА_2 про визначення частки ОСОБА_8 у спадковій квартирі та про визнання за ОСОБА_2 права власності на 3/4 частки цієї квартири;
- у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності ОСОБА_5 на спадкову квартиру слід відмовити, оскільки її могла заявляти за життя лише ОСОБА_5 ;
- у матеріалах справи є докази, які підтверджують факт спільного проживання подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_5 на час смерті останньої;
- ОСОБА_8 помер і не встиг прийняти спадщину після померлої дружини. Тому право спадкування належної йому обов`язкової частки у спадщині до його спадкоємців не перейшло. Отже, ОСОБА_2 не має права спадкувати обов`язкову частку, яку мав успадкувати ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_5 ;
- обґрунтованими є вимоги про встановлення фактів родинних зв`язків померлого ОСОБА_8 та ОСОБА_3 (рідна племінниця) й ОСОБА_2 (рідний брат).
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про встановлення юридичних фактів, а в іншій частині залишити це рішення без змін.
ОСОБА_2 також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині задоволення вимог ОСОБА_1, відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 і в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3, а також ухвалити нове рішення, згідно з яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_1, задовольнити вимоги ОСОБА_2, і ОСОБА_3 у повному обсязі.
22 грудня 2015 рокуАпеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким частково задовольнив апеляційні скарги ОСОБА_1 і ОСОБА_2, скасував рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року та ухвалив нове рішення:
- позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, задовольнив частково: визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину спадкової квартири; відмовив у задоволенні іншої частини вимог (про визнання цієї квартири особистою приватною власністю ОСОБА_5 );
- позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., про визнання права власності на частину спадкової квартири в порядку спадкування за законом задовольнив частково: визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири; відмовив у задоволенні іншої частини вимог;
- відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 ;
- відмовив у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_4 про визнання заповіту частково недійсним, визначення частки у праві спільної сумісної власності, встановлення фактів родинних відносин і постійного спільного проживання подружжя на час відкриття спадщини.
Мотивував рішення так :
- у частині першій статті 24 КпШС України є перелік випадків, в яких майно визнається власністю кожного з подружжя. Проте КпШС України від 20 червня 1969 року та Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року не передбачали можливість визнання майна власністю кожного з подружжя з підстав придбання цього майна за особисті кошти одного з членів подружжя під час їхнього перебування у шлюбі. Суд першої інстанції цього не врахував, внаслідок чого помилково виснував, що спадкова квартира належала виключно ОСОБА_5 особисто та не є спільною сумісною власністю подружжя;
- факт продажу квартири АДРЕСА_2 не може підтверджувати те, що надалі отримані за рахунок цього продажу кошти були спрямовані саме на придбання спадкової квартири;
- те, що ОСОБА_18 не мав достатніх коштів для придбання квартири, не може бути підставою для визнання майна особистою власністю одного з членів подружжя, оскільки згідно зі статтею 22 КпШС України подружжя користується рівними правами на майно, навіть якщо один із них з поважних причин не мав самостійного заробітку;
- оскільки на час складення заповіту спадкова квартира належала ОСОБА_5 і ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, перша мала право на 1/2 частину квартири. Тому інша 1/2 частина спадкової квартири не входить у спадкову масу після смерті ОСОБА_5 ;
- до спадкової маси ОСОБА_8 належить 1/2 частина спадкової квартири;
- відповідно до статті 1276 ЦК України ОСОБА_2 не міг набути права на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_8 ;
- із заявою про прийняття спадщини за законом після померлого ОСОБА_8 до нотаріальної контори Аврахова О. М. не зверталася, а тому ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за законом після смерті його брата;
- заявляючи вимогу про визнання заповіту ОСОБА_5 частково недійсним, ОСОБА_3 не зазначила, яким саме вимогам статті 203 ЦК України не відповідає цей правочин. Її твердження про те, що заповітом порушені права ОСОБА_8 на 1/2 частину спадкової квартири, необґрунтоване, оскільки відсутність визначення у заповіті частки спадкодавця у майні, що належить йому на праві спільної сумісної власності, не позбавляє іншого члена подружжя права на це майно;
- у задоволенні вимог ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання подружжя ОСОБА_8 і ОСОБА_5 на момент її смерті слід відмовити з огляду на те, що стаття 256 ЦПК України не передбачає можливості встановлення факту проживання однією сім`єю саме за певною адресою осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі;
- встановлення факту проживання ОСОБА_8 станом на конкретну дату за певною адресою та визначення за ним частки у праві спільної сумісної власності стосується саме прав та інтересів померлого і передбачає настання певних юридичних наслідків для цієї особи. Тому суд не може вирішити питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності.
ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення її вимог та відмови у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом.
ОСОБА_3 також подала касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні її вимог й ухвалити нове рішення про їх задоволення або про направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
30 листопада 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задовольнив частково: скасував рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 грудня 2015 року, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Мотивував ухвалу так :
- суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту родинних відносин із ОСОБА_8 на тій підставі, що вона не входить до кола спадкоємців останнього, бо не зверталась у встановленому порядку із заявою про прийняття спадщини. Апеляційний суд не надав належної оцінки заяві ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом після ОСОБА_8, поданої 29 вересня 2012 року приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Столярчук І. В.;
- спадкоємців першої черги ОСОБА_8 не мав. Вимога про визнання за ОСОБА_2 права власності на частку спадкової квартири в порядку спадкування є похідною від вимоги про встановлення факту родинних відносин. Апеляційний суд у мотивувальній частині рішення встановив, що ОСОБА_2 є братом ОСОБА_8, а у резолютивній частині вказав про відмову у встановленні вказаного факту.
Короткий зміст рішення апеляційного суду (повторний новий розгляд справи)
19 жовтня 2017 рокуАпеляційний суд міста Києва ухвалив рішення, яким апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, а у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовив: рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2015 року:
- залишив без змін у частині вирішення: позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання майна особистою приватною власністю спадкодавця та про визнання права власності на майно в порядку спадкування; позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Масюк І. Є., ОСОБА_3, про визнання права власності на частину майна в порядку спадкування за законом; позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним заповіту та встановлення факту, що має юридичне значення;