Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 352/1081/16-ц
провадження № 61-1986св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А .Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2017 року в складі судді Струтинського Р. Р. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Девляшевського В. А., Матківського Р. Й., Фединяка В. Д.,
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк")звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 30 жовтня 2013 року між
ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов`язання, станом на 31 травня 2016 року, виникла заборгованість у розмірі 35892,88 грн, що складалася із: заборгованості за кредитом - 10790,16 грн, заборгованості за відсотками за користування за кредитом - 21726,28 грн, пені та комісії - 1 191,06 грн, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 685,38 грн.
З урахуванням викладеного, ПАТ КБ "ПриватБанк"просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором
від 30 жовтня 2013 року в розмірі 35892,88 грн.
Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 18 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 жовтня 2017 року, позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 30 жовтня 2013 № б/н у розмірі 35892,88 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, визначені кредитним договором щодо вчасного повернення кредиту і сплати відсотків за його користування, що призвело до утворення заборгованості, яка підлягає стягненню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно визначено характер правовідносин між сторонами, неправильно застосовано закон, що їх регулює. Неповно досліджено матеріали справи та не надано належної правової оцінки доводам сторін та зібраним у справі доказам. Зокрема, заявник зазначав, що не підписував Умови та правила, надані банком до заяви-анкети про отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим безпідставно нарахував проценти за кредитом у розмірі 30% річних і інші штрафні санкції, згоду на які він не надавав.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Касаційну скаргу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2018 року продовжено ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом установлено, що 30 жовтня 2013 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та
ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 300,00 грн, який у подальшому було збільшено до 5 000,00 грн, а потім до 11 000,00 грн. Вказаний договір було укладено у формі заяви та такий договір неодноразово пролонгувався.
Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов`язання, станом на 31 травня 2016 року, виникла заборгованість у розмірі 35892,88 грн, що складалася із: заборгованості за кредитом - 10790,16 грн, заборгованості за відсотками за користування за кредитом - 21726,28 грн, пені та комісії - 1 191,06 грн, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штраф (процентна складова) - 1 685,38 грн.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.