Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 182/18/17(провадження № 14-702 цс 19)
28 квітня 2020року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області до Відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Степ», ОСОБА_1 про визнання права державної власності та витребування майна із чужого незаконного володінняза касаційною скаргою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 травня 2018 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року і постановою від 28 квітня 2020 року касаційну скаргу частково задовольнила, скасувала постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року, а справу направиладля продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Велика Палата Верховного Суду частково задовольняючи касаційну скаргу обґрунтувала свою позицію тим, що статтею 30 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) було встановлено, що спори щодо приватизації державного майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України ( далі - ГПК України).
2. Аналогічні положення про розгляд господарськими судами справ у спорах щодо приватизації майна у чинних редакціях містять і пункт 2 частини першої статті 20 ГПК України та стаття 30 Закону України «Про приватизацію державного майна».
3. За змістом пункту 22 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного або комунального майна» приватизацією є платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.
4. Спори щодо приватизації державного (або комунального) майна виникають у зв`язку з його відчуженням, зміною чи припиненням правомочностей держави на таке майно та виникненням відповідного обсягу прав у суб`єктів права приватної власності. За загальним правилом спори щодо приватизації державного майна належать до господарської юрисдикції незалежно від суб`єктного складу сторін спору щодо відчуження майна - як юридичних так і фізичних осіб.
5. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог (як повністю, так і частково), суди попередніх інстанцій досліджували матеріали справи та встановлювали обставини справи щодо відчуження спірного нерухомого майна (зміст договору купівлі-продажу від 29 грудня 1993 року, Плану приватизації від 24 грудня 1993 року, акта оцінки вартості Орендного підприємства «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій № 27», затвердженого начальником Регіонального відділення Фонду від 21 жовтня 1993 року, вартість майна, виключеного зі статутного капіталу підприємства, у тому числі того, до якого встановлені пільги), тобто зміст волевиявлення держави у правовідносинах щодо приватизації.
6. Тож при визначенні юрисдикції цієї справи слід виходити з характеру та змісту спірних правовідносин, у межах яких і за захистом яких звернувся позивач.
7. Спосіб, який обрав позивач для захисту порушених прав держави, не змінює правової природи спору, який виник щодо приватизації спірного майна. Адже в позовній заяві позивач посилається на відповідність обраного ним для захисту прав держави на спірне майно способу шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, змісту стверджуваного позивачем порушення та забезпечення таким витребуванням на користь держави належного відновлення порушеного права.
8. Відтак, враховуючи характер спірних правовідносин, а також наявність прямої вказівки закону на вид судочинства, у якому має розглядатись така категорія справ, спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову про витребування майна, як такого, що, на думку позивача, не підлягало приватизації, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правову природу юридичного спору та не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства.
9. Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою від 29 березня 2016 року у справі № 904/2109/16 Господарський суд Дніпропетровської області відмовив Фонду у прийнятті позовної заяви за аналогічними вимогами про визнання права державної власності та витребування спірних об`єктів із чужого незаконного володіння з тих підстав, що співвласником цього майна є фізична особа ОСОБА_1 , а тому цей спір має бути розглянутий судом загальної юрисдикції.
10. Ураховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду, вважаючи, що спір у цій справі має розглядатися в порядку господарського судочинства, одночасно вказала на те, що, закриваючи провадження в частині позовних вимог до юридичних осіб, суд апеляційної інстанції належним чином не з`ясував обставин справи та обмежив право на доступ до правосуддя, не врахувавши неможливість повторного звернення позивача в цьому спорі до господарського суду після того, як 29 березня 2016 року у справі № 904/2109/16 Господарський суд Дніпропетровської області виніс ухвалу про відмову у відкритті провадження в такому ж спорі.
11. Однак, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» (у редакції, чинній як на момент укладення договір купівлі-продажу державного майна від 29 грудня 1993 року так і на момент звернення з позовом до суду) при приватизації об`єкта державної власності шляхом його викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі?продажу.
12. Пункт 1 частини першої статті 12 ГПК України в редакції, чинній станом на дату звернення з позовом, передбачав, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів щодо приватизації майна.
13. Звертаючись до суду позивач вказував на те, що після укладення договору купівлі-продажу державного майна - цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Нікопольський завод залізобетонних конструкцій № 27" від 29 грудня 1993 року спірні об`єкти нерухомого майна не увійшли до статутного фонду ВАТ «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій № 27», а перебувають на його балансі, отже вказані об`єкти нерухомості залишилися у державній власності, а ВАТ «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій № 27» не мало право відчужувати спірні об`єкти на користь третіх осіб.
14. Таким чином спір у цій справі виник не щодо укладення, зміни, розірвання чи виконання господарського договору щодо приватизації спірних об`єктів нерухомого майна виник між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Дніпропетровській області та ВАТ «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій».
15. Позивачем заявлено вимоги про витребування спірних об`єктів нерухомого майна з чужого незаконного володіння ВАТ «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій», яке на думку позивач незаконно заволоділа таким майном, та з чужого незаконного володіння ТОВ «СТЕП», та фізичної особи - ОСОБА_1 , які на думку позивача останнім були незаконно відчужені ВАТ «Нікопольський завод залізобетонних конструкцій».
16. Цивільний процесуальний кодекс України ( далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного