Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 183/4354/17
провадження № 61-11982св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі:Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України,
треті особи:ОСОБА_3 , яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі Запорізького лінійного виробничого управління магістральних газопроводів (далі - ПАТ "Укртрансгаз" в особі Запорізького ЛВУМГ), Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, треті особи: ОСОБА_3, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності.
Позов обґрунтовано тим, що вони з червня 1994 року зареєстровані та проживають у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . З 1985 року ОСОБА_1 працював у Дніпропетровському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів, яке надалі було реорганізовано та об`єднано із Запорізьким лінійним управлінням магістральних газопроводів. Таким чином, позивач на цей час є працівником Запорізького ЛВУМГ ПАТ "Укратрансгаз". У 1994 році позивача було відряджено до м. Новомосковська Дніпропетровської області, де він із сім`єю заселився до житлового будинку АДРЕСА_1 який знаходився поблизу газорозподільної станції. Зазначений будинок знаходиться в оперативному користуванні Запорізького ЛВУМГ філії УМГ "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз", зі згоди якого всіх членів сім`ї було зареєстровано за вказаною адресою.
З 1994 року зазначений житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, знаходиться в повному володінні та користуванні позивачів. Впродовж багатьох років вони постійно, безперервно доглядали за будинком та забезпечували збереження його цілісності і придатності до використання та проживання, провели у ньому косметичний ремонт, заміну даху, вікон, дверей, здійснювали догляд за прибудинковою територією, встановили новий паркан.
Відповідач до теперішнього часу не претендує на домоволодіння, не заявляє прав та жодного бажання нести обов`язок з його утримання, повністю втратив інтерес до будинку та перестав утримувати його у сфері свого господарського відання. Звернувшись до Запорізького ЛВУМГ філії УМГ "Харківтрансгаз" ПАТ "Укртрансгаз" як балансоутримувача об`єкта нерухомості із заявою про можливу передачу їм у приватну власність спірного житлового будинку, отримали лист від 23 червня 2017 року, у якому відповідач повідомив про неможливість передачі в приватну власність ввіреного йому майна, оскільки в ПАТ "Укртрансгаз" відсутній орган, який уповноважений здійснювати приватизацію. Те, що спірний житловий будинок перебуває у віданні ПАТ "Укртрансгаз" та належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, вбачається з письмової відповіді, технічного паспорта на будинок та інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Між тим, позивачі зазначають, що з червня 1994 року вони добросовісно, відкрито, безперервно володіють та користуються зазначеним домоволодінням, на сьогоднішній день сім`я продовжує проживати у вказаному житловому будинку. Інших осіб, які б мали право на це нерухоме майно, крім них немає.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять визнати за кожним із них право власності на 1/2 частини житлового будинку, загальною площею 97,5 кв. м, житловою площею 48,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року у складі судді Сороки О. В. позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. "А", загальною площею 97,5 кв. м, житловою площею 48,9 кв. м з господарськими будівлями та спорудами: прибудова літ. "а1", ганок літ. "а", сарай літ. "Б", сарай літ. "В", гараж літ. "Г", ворота № 1, хвіртка № 2, паркан № 3, огорожа № 4-6, замощення літ. "І", який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку літ. "А", загальною площею 97,5 кв. м, житловою площею 48,9 кв. м, з господарськими будівлями та спорудами: прибудова літ. "а1", ганок літ. "а", сарай літ. "Б", сарай літ. "В", гараж літ. "Г", ворота № 1, хвіртка № 2, паркан № 3, огорожа № 4-6, замощення літ. "І", який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 136-142).
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачі з 1994 року безперешкодно користуються нерухомим майном та продовжують відкрито, постійно ним володіти з 1994 року, що дає підстави визнати позивачів власниками нерухомого майна у рівних частках на підставі статті 344 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 травня 2019 року апеляційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задоволено. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі не довели підстав для визнання права власності на зазначене нерухоме майно за набувальною давністю, оскільки вони не могли не знати, що реєструються в житловому будинку, що належить на праві господарського відання Запорізькому ЛВУМГ філії УМГ "Харківгазтранс" ПАТ "Укргазтранс", право власності на спірний житловий будинок зареєстроване за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, а сам по собі факт користування позивачами спірним житлом та проведення ремонтних робіт у будинку не є підставою для виникнення у них права власності за набувальною давністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 07 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що позивачі відкрито та безперервно користувалися спірним будинком. Про те, що спірний будинок належить державі в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України позивачі дізналися при отриманні інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09 жовтня 2017 року, з якої вбачається, що відповідач отримав свідоцтво про право власності та здійснив державну реєстрацію прав лише 24 жовтня 2014 року. Крім спірного будинку іншого житла позивачі не мають.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 жовтня 2017 року, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, з 03 жовтня 2014 року зареєстроване за Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, форма власності - державна (а.с. 93).