ПОСТАНОВА
Іменем України
19 травня 2020 року
м. Київ
справа №814/2519/16
адміністративне провадження №К/9901/41245/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т. М.,
суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду (суддя Гордієнко Т. О.) від 27 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Федусик А. Г., судді: Зуєва Л. Є., Шевчук О. А.) від 26 червня 2017 року у справі № 814/2519/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області), у якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2016 року № 000143/11-40.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що ГУ ДФС у Миколаївській області не було надано жодних належних та достатніх доказів, окрім фіскального чеку на придбання пива кегового, який, втім, підтверджує факт продажу алкогольного напою (на що позивачка має право), а не безпосереднього споживання придбаного алкоголю, які б свідчили про створення ФОП ОСОБА_1 умов для споживання алкогольних напоїв на місці придбання та/або продаж таких напоїв з безпосередньою метою (можливістю) споживання алкогольних напоїв на місці.
Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, ГУ ДФС у Миколаївській області подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року, і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДФС у Миколаївській області зазначає, що позивачкою було здійснено продаж алкогольних напоїв на розлив з метою споживання на місці без отримання нею відповідного статусу суб`єкта господарювання громадського харчування.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 жовтня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 травня 2020 року прийняв цю справу до провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП 11 січня 2014 року та здійснює підприємницьку діяльність за видами економічної діяльності (КВЕД): 47.11 - Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами. Роздрібну торгівлю алкогольними напоями позивачка здійснює на підставі ліцензії від 04 липня 2016 року № 143292 на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, виданої ГУ ДФС у Миколаївській області, зі строком дії з 09 липня 2016 року по 08 липня 2017 року. У додатку до ліцензії місцем торгівлі зазначено: магазин " ІНФОРМАЦІЯ_1 " по АДРЕСА_1 .
На підставі направлень на перевірку від 25 серпня 2016 року співробітниками ГУ ДФС у Миколаївській області 26 серпня 2016 року проведена фактична перевірка магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що належить позивачці, за результатами якої складено акт перевірки від 26 серпня 2016 року № 0178/14/29/14/ НОМЕР_1 .
Податковим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 норм ст. 153 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (далі - Закон № 481/95-ВР), а саме: здійснення продажу пива на розлив для споживання на місці суб`єктом господарювання, який не має статусу підприємства громадського харчування. Вказане нібито підтверджується фіскальним чеком від 26 серпня 2016 року № 310003, за яким було продано пиво кегове 0,5 л за ціною 10,00 грн.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2016 року № 000143/11-40, яким до позивачки застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 6 800,00 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2017 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.