Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 201/4259/17-ц
провадження № 61-14812св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Кулешір Світланою Орестівною, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року в складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року в складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк), яке у подальшому змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", в якому просив:
1) визнати недійсним п. 17 кредитного договору № IFH0AD40306401 від 23 листопада 2009 року щодо оплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця;
2) застосувати наслідки недійсності правочину шляхом перерахування щомісячних платежів без сплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця, а сплачені платежі зарахувати в погашення тіла кредиту;
Позов мотивований тим, що 23 листопада 2009 року між ним та закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" укладений кредитно-заставний договір № IFH0AD40306401, згідно якого він отримав кредит у розмірі 72 849 грн 54 коп. зі сплатою 20,04 відсотків річних з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2013 року. Умовами кредитного договору передбачена сплата винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця недійсним. Вважає, що умова договору щодо обов`язку сплачувати крім відсотків ще й додаткову винагороду за резервування ресурсів є такою, що суперечить нормам законодавства, та є несправедливою умовою договору. Відповідно до приписів статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" така умова договору підлягає визнанню недійсною з застосуванням наслідків недійсності правочину, тому просив задовольнити позовні вимоги.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що п. 17 кредитного договору № IFH0AD40306401 від 23 листопада 2009 року в частині оплати винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця є недійсним, проте судом враховано, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності, про застосування якого просив банк.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Кулешір С. О., залишено без задоволення, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2018 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, погодився з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та відмову в позові через пропуск строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2019 року ОСОБА_1, в собі представника - адвоката Кулешір С. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не встановлено коли саме позивачу стало відомо про порушення його права. Вказує, що 31 березня 2016 року в іншій справі ухвалено рішення про стягнення з нього на користь банку заборгованості за спірним кредитним договором. Вважає, що наявність рішення про стягнення заборгованості свідчить про переривання строку позовної давності. Зауважує, що сторони погодили строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю 5 років і такий строк має відраховуватися від кінцевої дати погашення заборгованості (22 листопада 2013 року). Звертає увагу на те, що суд першої інстанції не встановив природи спірних правовідносин, що виправив суд апеляційної інстанції, проте останній неправомірно застосував наслідки спливу позовної давності.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів
У вересні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", у якому воно просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Посилається на те, що позов пред`явлено через 8 років після укладання кредитно-заставного договору. Погодження між сторонами умов договору щодо збільшення строку позовної давності не поширюється на вимоги про визнання правочину недійсним. Строк дії кредитного договору визначений до 22 листопада 2013 року, після зазначеної дати комісія за резервування ресурсів не нараховується. Відповідно до положень статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Остання сплата комісії відбулася 15 вересня 2010 року. Строк позовної давності слід відраховувати від 23 листопада 2009 року (дата укладення кредитного договору)
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У вересні 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2020 року справа за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним призначена до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 23 листопада 2009 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладений кредитно-заставний договір № IFH0AD40306401, за умовами якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти для купівлі автомобіля в сумі 72 849 грн 54 коп. зі сплатою 20,04 відсотків річних з кінцевим терміном погашення 22 листопада 2013 року.
Пунктом 17 вказаного договору передбачено, зокрема сплату на користь банку винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5,76 % річних від суми зарезервованих ресурсів з 15 по 19 число кожного місяця.
За змістом п. 17.1.9 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду з 15 по 19 число кожного місяця.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України "Про захист прав споживачів".
Згідно з частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (у редакції, чинній на час укладання кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Несправедливими є умови договору про установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.