У Х В А Л А
7 травня 2020 року
м. Київ
Провадження № 11-64зва20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
за участю:
секретаря судового засідання Ключник А. Ю.,
представника відповідача - Нарольської Т. С.,
розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 грудня 2018 року (справа № 11-429сап18) у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 22 лютого 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 9 жовтня 2017 року,
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 22 лютого 2018 року, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 9 жовтня 2017 року про притягнення судді Царичанського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.
Підставою притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності стало недотримання ним строків виготовлення вмотивованих судових рішень та несвоєчасне надання копій судових рішень для їх внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) (у трьох справах такий строк (з дня закінчення розгляду справ) становив понад 1 рік та 8 місяців, у чотирьох справах - понад 1 рік, у п`ятнадцяти справах - понад 6 місяців).
Наведені порушення, що, як установив дисциплінарний орган, мали системний та тривалий характер і були вчинені внаслідок грубої недбалості, були кваліфіковані дисциплінарною палатою, з якою погодилася ВРП, як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом "а" пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 106 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).
В оскаржуваному рішенні ВРП вказала на те, що дії судді ОСОБА_1, а саме тривалий строк виготовлення та внесення до ЄДРСР вмотивованих судових рішень після проголошення їх вступної та резолютивної частин, який у деяких справах становить понад 1 рік 8 місяців, є несумісними зі статусом судді і негативно впливають на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому та згідно з пунктом 7 частини дев`ятої статті 109 Закону № 1402-VIII кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок або грубе нехтування обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді.
Обґрунтовуючи наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП від 22 лютого 2018 року, ОСОБА_1 посилався на відсутність у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, а також на порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення судді, зокрема й у зв`язку із закінченням повноважень судді, призначеного строком на п`ять років.
У своїй скарзі до Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 також наголошував на тому, що зволікання з виготовленням повних рішень пояснювалося ним дисциплінарному органу великим навантаженням на суддю, порушенням співмірності робочого навантаження між ним та головою суду, порушенням керівництвом суду пропорційності кадрового та матеріального забезпечення при здійсненні ним правосуддя, а також складністю більшості справ, що потребувало значного часу для виготовлення повних рішень.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 6 грудня 2018 року скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення ВРП від22 лютого 2018 року - без змін.
Ухвалюючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками ВРП про те, що дії судді ОСОБА_1, а саме тривалий строк виготовлення судових рішень та внесення їх повного тексту до ЄДРСР після проголошення їх вступної та резолютивної частин, який у деяких справах становить понад 1 рік 8 місяців, свідчать про вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубого і систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді, а тому ВРП правильно і в межах повноважень установила ознаки дисциплінарного проступку в діях цього судді, передбаченого підпунктом "а" пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
Доводи ОСОБА_1, зокрема й про те, що допущені ним порушення строків виготовлення повних текстів судових рішень пов`язані лише з неспівмірно великим робочим навантаженням на суддю, наведені на обґрунтування необхідності скасування рішення ВРП, Велика Палата Верховного Суду вважала неприйнятними з огляду на встановлені в ході дисциплінарного провадження обставини.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, зважаючи на характер правопорушень, допущених скаржником, а також на негативні наслідки, спричиненні його діями, враховуючи негативну характеристику з місця роботи, ВРП та її Друга Дисциплінарна палата правильно застосували до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді. Застосування більш м`якого виду дисциплінарного стягнення, ніж подання про звільнення судді ОСОБА_1 з посади, не є пропорційним.
У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву про перегляд за нововиявленими обставинами її постанови від6 грудня 2018 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а саме у зв`язку з наявністю істотних для справи обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.
Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судового рішення, заявник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року (справа № 638сап19), у якій сформовано правову позицію що, на переконання ОСОБА_1, є істотною обставиною у справі за його скаргою на рішення ВРП від 22 лютого 2018 року, а саме висновки суду щодо врахування надмірного навантаження судді при обранні йому виду дисциплінарного стягнення та врахуванні цього при визначенні співмірності і пропорційності накладеного дисциплінарного стягнення.
Так, ОСОБА_1 вказує на необхідність перегляду у зв`язку з нововиявленими обставинами судового рішення в його справі, оскільки Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи 3 жовтня 2019 року рішення ВРП про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати про притягнення судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, керувалася тим, що ВРП та її дисциплінарний орган, застосовуючи до названого судді, зокрема за порушення строків виготовлення та направлення копій ухвал учасникам процесу та до ЄДРСР дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця, не проаналізували його доводів про те, що з урахуванням кількості справ, які перебувають у його провадженні, навіть за найменших витрат робочого часу (однієї години на кожну справу), він об`єктивно не мав можливості дотриматися цих строків. ВРП і її дисциплінарний орган не проаналізували цих доводів судді при обранні виду дисциплінарного стягнення та жодним чином не мотивували, як ці обставини були враховані при визначенні співмірності і пропорційності накладеного дисциплінарного стягнення.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у справі № 638сап19 дійшла висновку про наявність передбаченої пунктом 4 частини першої статті 52 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" підстави для скасування оскаржуваного рішення ВРП з огляду на відсутність у ньому посилань на мотиви, з яких цей орган дійшов висновків щодо пропорційності застосованого виду дисциплінарної відповідальності, а також посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді за підпунктом "а" пункту 1, пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.
У відзиві на заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ВРП не погоджується з наведеними в заяві доводами, не вважає обставини, на які посилається ОСОБА_1, нововиявленими в розумінні пункту 1 частини другої статті 361 КАС, а тому просить відмовити в її задоволенні.
У судовому засіданні представник ВРП підтримала наведені у відзиві на заяву ОСОБА_1 доводи та заперечила проти її задоволення.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надіслав суду клопотання про розгляд справи без його участі, у якому вимоги заяви про перегляд судового рішення підтримав повністю.
Дослідивши наведені в заяві доводи та аргументи відзиву ВРП, заслухавши представника ВРП, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява про перегляд постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 грудня 2018 року за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягає з таких міркувань.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоби, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов`язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 червня 2011 року у справі "Желтяков проти України", заява № 4994/04, пункти 42, 43).
Відповідно до частини першої статті 361 КАС судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (див. пункти 27-34 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі "Праведная проти Росії").
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин, тому першочерговим обов`язком суду є встановлення відсутності або наявності нововиявлених обставин.