У Х В А Л А
06 квітня 2020 року
м. Київ
Справа № 750/256/19
Провадження № 14-53цс20
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись із указаним позовом до суду, посилаючись на те, що ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1, в якій він проживав разом із батьком - ОСОБА_1 22 червня 2017 року вказану квартиру на прилюдних торгах придбав ОСОБА_3 . В подальшому їм стало відомо, що новий власник квартири змінив вхідні двері до зазначеної квартири та чинить їм перешкоди у користуванні нею.
Посилаючись на те, що відповідно до статті 109 ЖК УРСР вони не могли бути виселені без надання їм іншого житлового приміщення, позивачі просили вселити їх до вказаної вище квартири.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач самовільно (без рішення суду) позбавив позивачів права користування квартирою, що суперечить приписам статті 47 Конституції України, і в такій спосіб протиправно позбавив їх права на житло, відтак, порушені права позивачів підлягають захисту в судовому порядку шляхом їх вселення в квартиру.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про вселення скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_2 був знятий з реєстрації у спірній квартирі 07 липня ІНФОРМАЦІЯ_1, при цьому своє право на подальше проживання у цій квартирі він у позові не обґрунтував. При цьому залишаючи рішення районного суду без змін в частині задоволення позову ОСОБА_2 про вселення, апеляційний суд послався на приписи статті 109 ЖК УРСР та вказав на незаконність дій відповідача щодо виселення позивача із квартири без надання іншого житла.
У травні 2019 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому у тексті касаційної скарги міститься посилання на те, що заявник оскаржує судові рішення виключно в частині задоволення позову ОСОБА_1 про вселення.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не проживав у спірній квартирі, а лише був у ній зареєстрований. Враховуючи дану обставину заявник наголошує, що не чинив позивачеві перешкод у користуванні квартирою, не порушував його прав, а відтак, останній не має підстав для звернення із позовом до суду.
Крім того, ОСОБА_3 посилається на те, що із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї, відтак ОСОБА_1 як член сім`ї ОСОБА_2 втратив право користування квартирою після її відчуження позивачеві.
У липні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскарженні судові рішення в частині задоволення його позову - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2019 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (№ 14-93цс19), від 21 серпня 2019 року в справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), зокрема щодо застосування статті 109 ЖК УРСР під час виселення членів сім`ї колишнього власника житла, а також від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17 (провадження № 14-391цс19) щодо усунення перешкод у користуванні орендованим майном, які чинить власник приміщення.
Обґрунтовуючи необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначає, що спосіб, у який тлумачиться та застосовується стаття 109 ЖК у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду призводить до наслідків, несумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування статті 109 ЖК до правовідносин, на які вони не розраховані, а саме до вирішення позову про вселення, порушує вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо "якості закону", не є чітким або передбачуваним.
Крім того, колегія суддів Касаційного цивільного суду вказала на те, що позов про вселення є різновидом негаторного позову, і тому коли в особи відсутнє право власності чи право на чужу річ, такий позов задоволений бути не може.
Також колегія суддів Касаційного цивільного суду вказала, що для вирішення того, яка норма підлягає застосуванню (ЦК чи ЖК) слід застосовувати частину другу статті 4 ЦК, яка закріплює пріоритет норм ЦК над нормами інших законів. При тому, що такий спосіб вирішення колізії норм ЦК із нормами інших законів, із констатацією пріоритету норм ЦК над нормами інших законів, підтримувався як Конституційним Судом України у рішенні від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012, так і Верховним Судом України у постановах від 30 жовтня 2013 у справі № 6-59цс13 та від 16 грудня 2015 у справі № 6-2023цс15.