Постанова
Іменем України
18 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 553/2759/18
Провадження № 14-643 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Виконавчого комітету Подільської районної у м. Полтаві ради (далі - виконавчий комітет), Полтавської міської ради (далі - міська рада), треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор", Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Натаір" (далі - ТзОВ "Натаір"),
особа, яка подала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Полтавської області,
про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно
за касаційною скаргою позивача на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. 7 грудня 2018 року позивач звернувся з позовною заявою, в якій просив визнати за ТзОВ "Натаір" право власності на громадський будинок (кафе з житловими приміщеннями) з самочинно збудованими, прибудованими та переобладнаними приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1, у складі: літ. "А-2" - кафе з житловими приміщеннями; літ. "А 1-2" - житлова прибудова; літ. "А-1" - прибудова; літ. "А1-1" - підвал; літ. "А 2-1" - кафе; літ. "А 3-1" - прибудова; літ. "А 4-1" - прибудова; літ. "А 5-1" - прибудова; літ. "а" - сходи; літ. "а 1" - тамбур; літ. "а 2" - ґанок; літ. "а 3" - ґанок; літ. "а 4" - ґанок; літ. "а 5" - ґанок; літ. "а 6" - прибудова; літ. "а 7" - прибудова; літ. "а 8" - прибудова; літ. "а 9" - навіс; літ. "а 10" - навіс; літ. "а 11" - навіс; літ. "а 12" - ґанок; літ. "а 13" - веранда; літ. "а 14" - сходи; літ. "Б-1" - торговий кіоск; № 1 - ворота; № 2 - огорожа; № 3 - замощення; № 4 - хвіртка, № 5 - мангал (далі разом - самочинно збудовані та переобладнані приміщення).
2. Мотивував позов такими обставинами:
2.1. 12 березня 2015 року позивач уклав з міською радою договір оренди землі на строку з 25 вересня 2015 року до 25 вересня 2019 року. Предметом цього договору є земельна ділянка з кадастровим номером 5310136700:12:001:0241 і площею 1398 кв. м, зокрема 199 кв. м для будівництва й обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (далі - земельна ділянка).
2.2. На земельній ділянці знаходиться громадська будівля (кафе з житловими приміщеннями площею 1064 кв. м). Цей об`єкт належить на праві власності ТзОВ "Натаір", що підтверджує витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 6 липня 2013 року № 5807664.
2.3. Здійснюючи господарську діяльність, ТзОВ "Натаір" самочинно збудувало та переобладнало такі приміщення: А 1-2 площею 26 кв. м (приміщення № 33); А 1-2 площею 24,3 кв. м (приміщення № 36); а 1 площею 8,4 кв. м (приміщення № 69); а 6 площею 3,6 кв. м (приміщення № 70); а 6 площею 2,6 кв. м (приміщення № 71); а 6 площею 1,2 кв. м (приміщення № 72); а 6 площею 1,2 кв. м (приміщення № 73); а 6 площею 5,3 кв. м (приміщення № 74); а 7 площею 3,4 кв. м (приміщення № 75); а 7 площею 8,8 кв. м (приміщення № 76); а 8 площею 11,8 кв. м (приміщення № 77 ); А 1-2 площею 31,1 кв. м (приміщення № 63 ); А 1-2 площею 21,5 кв. м (приміщення № 68); А 1-2 площею 12,8 кв. м (приміщення № 68 г).
2.4. Позивач подав заяву до ТзОВ "Натаір" про вихід з товариства, однак виділити частку у статутному капіталі ТзОВ "Натаір", яка би була пропорційною реальній вартості відповідного майна, неможливо через наявність самочинно збудованих і переобладнаних приміщень.
2.5. Комунальне підприємство "Полтавське міське бюро технічної інвентаризації" Полтавської міської ради на замовлення позивача виготовило технічний паспорт на громадський будинок (кафе із житловими приміщеннями) за адресою: АДРЕСА_1
2.6. ТзОВ "Натаір" звернулось до виконавчого комітету з проханням визнати право власності на самочинно збудовані об`єкти. У відповіді виконавчий комітет вказав, що питання визнання права власності на самочинно збудоване майно вирішує суд. Тому, на думку позивача, є підстави визнати право власності на самочинно збудовані та переобладнані приміщення за ТзОВ "Натаір".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 8 січня 2019 року Ленінський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Мотивував тим, що позивач у встановленому законом порядку звертався до компетентного органу з питань прийняття об`єктів самочинного будівництва в експлуатацію, однак той йому відмовив і роз`яснив право звернутися з позовом до суду. Крім того, суд встановив, що самочинно збудовані об`єкти збудовані з дотриманням технічних, будівельних, пожежних та санітарних норм.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
4. 14 березня 2019 року перший заступник прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
5. 23 травня 2019 року Полтавський апеляційний суд ухвалив постанову, якою скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі. Мотивував тим, що спір є господарським, оскільки "спірні правовідносини виникли щодо права власності на майно в ході здійснення підприємницької діяльності ТзОВ "Натаір" в особі його директора ОСОБА_1, який є ФОП".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
6. У червні 2019 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року та залишити в силі рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 8 січня 2019 року.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
7. 2 жовтня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує постанову Полтавського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, зокрема, з підстав порушення правил юрисдикції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
8. Позивач мотивує касаційну скаргу так:
8.1. Суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
8.2. Перший заступник прокурора Полтавської області не мав підстав звертатися з апеляційною скаргою в інтересах держави. Суд не дослідив, чи повідомив прокурор Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про представництво її інтересів відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон). А тому неможливо встановити, у чому полягають порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
8.3. Підставою позову є захист майнових прав фізичної особи. У позовній заяві немає жодних відомостей про здійснення позивачем господарської діяльності. Тому висновок апеляційного суду щодо юрисдикції не ґрунтується на матеріалах справи.
(2) Позиція інших учасників справи
9. Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції
(1.1) Щодо строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції
10. Позивач вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, а Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області умисно повідомив прокуратуру та Державну архітектурно-будівельну інспекцію України про таке рішення за межами строку на апеляційне оскарження. Проте Велика Палата Верховного Суду з такими доводами не погоджується.
11. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), треба розуміти у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного й обов`язкового рішення суду лише тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки з цього принципу можуть бути лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine) від 3 квітня 2008 року, заява № 3236/03, § 40), зокрема з метою виправлення "суттєвих недоліків" або "судової помилки" ("Сутяжник проти Росії" (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року, заява № 8269/02, § 35).
12. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Proninа v. Ukraine), заява № 63566/00, § 23).
13. Перший заступник прокурора Полтавської області в апеляційній скарзі просив визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження та поновити такий строк. Вказував, що суд першої інстанції оприлюднив його рішення від 8 січня 2019 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень аж 14 лютого 2019 року, а копію цього рішення для Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області відправив тільки 20 лютого 2019 року. 25 лютого 2019 року зазначений Департамент отримав вказану копію і листом від 26 лютого 2019 року проінформував про незаконність рішення суду першої інстанції та неможливість його оскаржити Прокуратуру Полтавської області. Зазначений лист прокуратура отримала 28 лютого 2019 року, а вже 14 березня 2019 року подала апеляційну скаргу.
14. Суд апеляційної інстанції, постановляючи 25 березня 2019 року ухвалу про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, вважав поважними причини пропуску такого строку, але висновок про поновлення детально не мотивував.
15. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 354 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України).
16. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з довідкою секретаря судового засідання 8 січня 2019 року у суд першої інстанції учасники справи не з`явилися, фіксування судового процесу не проводилося, а журнал судового засідання не складався (а. с. 85). Крім того, повістки про виклик на судове засідання на 8 січня 2019 року суд першої інстанції відправив лише 3 січня того року, і жоден учасник справи до дня судового засідання ці повістки не отримав (а. с. 91-95).
17. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України).
18. Усі судові рішення підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (частина друга статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень").
19. З огляду на те, що суд першої інстанції не виконав припис частини п`ятої статті 128 ЦПК України, рішення 8 січня 2019 року не проголошував і оприлюднив його в Єдиному державному реєстрі судових рішень тільки 14 лютого 2019 року (номер в реєстрі: 79733239), Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області отримав копію цього рішення 26 лютого 2019 року, а перший заступник прокурора Полтавської області подав апеляційну скаргу 14 березня 2019 року, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід позивача про безпідставність поновлення судом апеляційної інстанції строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
(1.2) Щодо права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції
20. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що перший заступник прокурора Полтавської області належно обґрунтував підстави для звернення з апеляційною скаргою. Натомість позивач вважає, що перший заступник прокурора Полтавської області не мав підстав і повноважень подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в інтересах держави в особі Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Полтавській області. Тому, на думку позивача, апеляційний суд безпідставно скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції. Проте Велика Палата Верховного Суду з доводами позивача про відсутність підстав і повноважень для подання апеляційної скарги не погоджується.
21. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
22. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
23. Згідно зі статтею 1 Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції, зокрема, з метою захисту загальних інтересів суспільства та держави.
24. За змістом пункту 3 статті 1311 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 2 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, прокуратура здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках визначених цим законом.
25. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 56 ЦПК України).
26. За змістом частини третьої статті 24 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги, право її подання на судове рішення в цивільній справі мали прокурор, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурор вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник і заступники, керівники регіональних та місцевих прокуратур, перші заступники та заступники керівників регіональних прокуратур.
27. Оскільки апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подав перший заступник прокурора Полтавської області, вимога частини третьої статті 24 Закону була дотримана.
28. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги).
29. Отже, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
30. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци перший - другий частини четвертої статті 23 Закону).
31. Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).
32. Перший заступник прокурора Полтавської області в апеляційній скарзі зазначив орган, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах, і пояснив, у чому, на думку цього прокурора, полягають порушення інтересів держави рішенням суду першої інстанції, а саме вказав, зокрема, на таке: 1) неправомірне, всупереч встановленому порядку набуття права власності на самочинне будівництво завдає шкоди суспільним інтересам; 2) оскільки перед реєстрацією права власності на нерухоме майно останнє слід у будь-якому разі прийняти в експлуатацію, суд першої інстанції підмінив собою орган, уповноважений оформити право власності на нерухоме майно; 3) позивач не має жодних прав на земельну ділянку, на якій знаходяться самочинно збудовані та переобладнані приміщення, не звертався до органів державного архітектурно-будівельного контролю для прийняття цих приміщень в експлуатацію; 4) відповідачі не є особами, які порушують, не визнають чи оспорюють право власності позивача; 5) позивач не надав суду першої інстанції належних доказів відповідності самочинно збудованих і переобладнаних приміщень вимогам нормативних актів з пожежної безпеки, санітарно-епідеміологічним нормам, нормам з радіофікації, зовнішнього освітлення, відведення зливових вод, техногенної безпеки, екології, охорони праці, енергозбереження, ядерної та радіаційної безпеки.