ПОСТАНОВА
Іменем України
15 травня 2020 року
Київ
справа №826/19877/16
адміністративне провадження №К/9901/53702/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2017 року (суддя Чудак О.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (головуючий суддя Карпушова О.В., судді: Губська Л.В., Кобаль М.І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелвінс Прайм" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелвінс Прайм" (далі- позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 06.12.2016 №2642615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем у сумі 43533,00 грн., №2652615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі ПДВ) в розмірі 60466,00грн., в тому числі за основним платежем 48373,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 12093,25 грн.
Суди встановили, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ "Перший бізнес-центр" за період з 01.09.2015 по 30.09.2015р., за результатами якої складено акт №193/26-15-14-07-02-10/38921814 від 22.11.2016, у якому встановлено порушення позивачем вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 43533,00 грн. та ПДВ, що підлягає сплаті до Державного бюджету за вересень 2015 року в загальній сумі 48373,00 грн.
У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем без достатніх правових підстав валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ "Перший бізнес-центр", посилаючись на результати здійснених заходів з податкового контролю по контрагенту та аналізу його податкової звітності, відповідно до яких не встановлено у нього необхідних трудових ресурсів і умов для здійснення спірних операцій, виявлення ознак фіктивності господарської діяльності останнього; відсутність документів, які підтверджують транспортування товару.
На підставі акту перевірки прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Товариство не погодилось із рішеннями відповідача з огляду на безпідставність висновків акту перевірки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.12.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.04.2018, позов задоволено.
Ухвалюючи рішення, суди виходили з наявності у позивача всіх необхідних первинних документів, які підтверджують реальність операцій між Товариством та його контрагентом (ТОВ "Перший бізнес-центр"), й останні були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов`язків, а відтак позивач мав право на включення до складу податкового кредиту сум ПДВ та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат за результатами таких операцій.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог .
В своїй касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм податкового і пов`язаного з ним законодавства, що регулюють підстави, умови, порядок, правильність і обґрунтованість обчислення, відображення і сплату сум податку на прибуток і ПДВ, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки. Насамперед йдеться про нереальність господарських операцій, на підставі яких формувався податковий кредит і валові витрати, а також про непідтвердження платником податку товарності господарських операцій належними і допустимими доказами, зокрема, які підтверджують транспортування товару. Вказує на залишення судами поза увагою отриманої за результатами здійснення податкового контролю контрагента позивача інформації, яка свідчить про неможливість реального здійснення ним фінансово-господарських операцій та ведення діяльності у порядку, передбаченому законодавством. Крім того, зазначає про безпідставне відхилення судами доводів податкового органу про фіктивність господарської діяльності контрагента, оскільки первинні документи, які стали підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, підписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності такого суб`єкта господарювання (протокол допиту свідка ОСОБА_1 - директора ТОВ "Перший бізнес-центр").
Товариство у письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (далі - П(С)БУ 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.