ОКРЕМА ДУМКА
(спільна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О. М.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року № 9901/995/18 (провадження № 11-401заі19)
за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди
Короткий виклад історії справи
28 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:
- визнати протиправними та скасувати рішення від 5 листопада 2018 року
№ 1924/ко-18 та від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18;
- зобов`язати відповідача відновити процедуру кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з етапу розгляду заяви від 13 серпня 2018 року щодо перегляду результатів практичного завдання або надати можливість повторного складання практичного завдання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 85 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII);
- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 20 грудня 2018 року під час ознайомлення з матеріалами суддівського досьє йому випадково стало відомо, що
5 листопада 2018 року Комісією було прийнято рішення про відмову у перегляді рішення від 18 липня 2018 року у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді щодо результатів виконаного позивачем практичного завдання з тих підстав, що Комісією підстав для перегляду свого рішення не встановлено.
Комісією 21 грудня 2018 року прийнято рішення про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді та внесення подання до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) з рекомендацією звільнення його з посади. Позивач вважає зазначені рішення Комісії такими, що грубо порушують його права. Вважає, що рішення Комісії
від 5 листопада 2018 року було прийнято з порушенням передбаченої законодавством процедури, таємно, без внесення його на порядок денний, без обговорення та розгляду.
На думку позивача, рішення Комісії від 5 листопада 2018 року стало преюдиційним для подальших дій відповідача, що позбавило позивача можливості ефективного правового захисту своїх прав. Крім того, посилається на те, що внаслідок протиправної поведінки відповідача йому завдано моральної шкоди, яка виразилась у негативному впливі на ділову репутацію як юриста і завдало душевних страждань через вплив на загальний добробут та клімат родини.
Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції
Указом Президента України від 11 листопада 2003 року № 1286/2003
«Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено суддею Суворовського районного суду міста Одеси строком на п`ять років.
Постановою Верховної Ради України від 16 квітня 2009 року № 1279-VІ позивача обрано на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 2 грудня 2010 року № 2758-VІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Одеського окружного адміністративного суду.
Рішенням ВККС від 1 лютого 2018 року № 8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді згідно з додатком 1; встановлено черговість етапів проведення кваліфікаційного оцінювання: перший етап - складення іспиту, другий етап - дослідження досьє та проведення співбесіди. Згідно з додатком 1 позивача включено до списку суддів, стосовно яких указаним рішенням Комісії призначено проведення кваліфікаційного оцінювання.
Відповідно до рішення ВККС від 2 березня 2018 року № 33/зп-18, зокрема, визначено графік проведення іспиту в межах кваліфікаційного оцінювання суддів, призначеного рішенням Комісії від 1 лютого 2018 року - 16 квітня 2018 року для суддів місцевих судів (адміністративна юрисдикція) та встановлено мінімально допустимий бал іспиту - 50 відсотків від максимально можливого бала в разі набрання суддею 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за складання анонімного письмового тестування, 50 і більше відсотків від максимально можливого бала за виконання практичного завдання.
Рішенням ВККС від 18 липня 2018 року № 173/зп-18 затверджено кодовані результати складеного суддями анонімного письмового тестування та кодовані результати виконаного практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання, згідно з якими позивач за результатом анонімного письмового тестування набрав 66,375 бала та за виконання практичного завдання - 22,5 бала.
13 серпня 2018 року позивачем на адресу ВККС направлено заяву, у якій зазначено, що 16 квітня 2018 року під час складання практичного завдання позивач знаходився в стані надзвичайного емоційного хвилювання внаслідок сімейних негараздів, що вплинуло на якість виконаної практичної роботи. ОСОБА_1 також просив повторно перевірити написане ним практичне завдання або надати можливість скласти практичне завдання повторно.
5 листопада 2018 року ВККС прийнято рішення № 1924/КО-18, яким ОСОБА_1 відмовлено у перегляді рішення Комісії від 18 липня 2018 року № 173/зп-18 щодо результатів виконаного практичного завдання у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
21 грудня 2018 року ВККС ухвалено рішення № 1984/ко-18, яким суддю Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 визнано таким, що не склав іспит для суддів місцевих та апеляційних судів, призначений рішенням Комісії від 2 березня 2018 року № 33/зп-18; відмовлено позивачу в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 1 лютого
2018 року № 8/зп-18, за результатами іспиту суддів місцевих та апеляційних судів; визнано позивача таким, що не відповідає займаній посаді; вирішено внести до ВРП подання з рекомендацією про звільнення з посади судді Одеського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 .
Не погодившись із рішеннями ВККС від 05 листопада 2018 року № 1924/ко-18 та від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням
від 20 березня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
Суд мотивував своє рішення тим, що оскаржувані відповідачем рішення Комісії відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, є обґрунтованими та пропорційними. Підстав для задоволення позовних вимог немає.
Оскільки позовні вимоги про зобов`язання відновити процедуру кваліфікаційного оцінювання щодо позивача на відповідність займаній посаді на етапі розгляду заяви від 13 серпня 2018 року щодо перегляду результатів практичного завдання або надання можливості повторного складання практичного завдання та стягнення моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання протиправними
та скасування рішень ВККС від 5 листопада 2018 року № 1924/ко-18 та від
21 грудня 2018 року № 1984/ко-18, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2019 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Зокрема, скаржник, посилаючись на положення статті 85 Закону № 1402-VIII, вказував на те, що Комісією протиправно відмовлено у перегляді рішення про результати складення позивачем практичного завдання, а також порушено порядок повідомлення про розгляд та розгляду заяви позивача.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково.
Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
від 20 березня 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18 - скасувала, а провадження в цій частині закрила.
В іншій частині рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 березня 2019 року залишено без змін.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 85, 88, 101 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 3 листопада 2016 року № 143/зп-16 та Порядок проведення іспиту та методику встановлення його результатів у процедурі кваліфікаційного оцінювання, затверджений рішенням Комісії від 4 листопада 2016 року № 144/зп-16, та констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.
Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає рішення про звільнення судді або про відмову в задоволенні подання ВККС про звільнення з посади.
На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС при цьому не має самостійних наслідків для судді, адже є проміжним етапом процедури підтвердження здатності здійснювати правосуддя.
Саме ВРП перевіряє вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС, та в разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема, вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді.
Зважаючи на наведене правове регулювання, а також статус та повноваження ВРП та ВККС у процедурі кваліфікаційного оцінювання судді, суд зазначає, що передбачене статтею 88 Закону № 1402-VIII право на оскарження рішення ВККС за наслідками кваліфікаційного оцінювання судді може бути реалізоване після того, як таке рішення було предметом розгляду ВРП.
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18 не може бути самостійним предметом судового оскарження, доки ВРП не прийме відповідне рішення за результатами розгляду цієї рекомендації, тому провадження у справі в частині оскарження цього рішення слід закрити.
В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції залишено без змін як таке, що ухвалене при правильному встановленні обставин справи та з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстави і мотиви для висловлення окремої думки
Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.
Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову в цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 5 листопада 2018 року № 1924/ко-18 та від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18; зобов`язання відповідача відновити процедуру кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді з етапу розгляду заяви від 13 серпня 2018 року щодо перегляду результатів практичного завдання або надати можливість повторного складання практичного завдання відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 85Закону
№ 1402-VIII; стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.
Не погоджуючись з висновками Великої Палати Верховного Суду, що рішення ВККС від 21 грудня 2018 року № 1984/ко-18 не може бути самостійним предметом судового оскарження без відповідного рішення ВРП, ухваленого за рекомендацією ВККС, вважаємо за необхідне висловити окрему думку та зазначити таке.
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підста