Постанова
Іменем України
13 травня 2020 року
м. Київ
справа № 219/1704/17
провадження № 61-1211св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
представники позивача: Сафір Федір Олегович, Фольварчук Валентин Миколайович, Сокуренко Євген Сергійович,
відповідач - ОСОБА_3,
представник відповідача - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Новікової Г. В., Папоян В. В. від 18 грудня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило найменування на акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 20 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим порушила умови кредитного договору. Станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість, яка з урахуванням відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафів становить 24 192,71 грн, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2018 року у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору з відповідачем та отримання останньою обумовлених кредитним договором грошових коштів. Надані банком копії Умов та правил надання банківських послуг не містять підпису відповідача та не можуть слугувати підтвердженням, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною укладеного 20 травня 2008 року кредитного договору.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 вересня 2018 року скасовано, позов АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 5 251,63 грн, яка складається із: 2 468,24 грн заборгованості за кредитом; 2 783,39 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.
В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що відсутність оригіналів кредитного договору не є підставою для відмови в позові за наявності його копії та інших доказів, які свідчать про укладення кредитного договору і часткове його виконання. Відповідачем не доведено, що вона не підписувала кредитний договір, за невиконання умов якого до неї предʼявлений позов, і кредитні кошти не отримувала. Оскільки ОСОБА_3 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, то це призвело до утворення заборгованості у вигляді тіла кредиту та відсотків за користування кредитом, розрахованих за відсотковою ставкою, передбаченою умовами кредитного договору в межах строку кредитування (за період з 20 травня 2008 року по 30 листопада 2016 року).
Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені, комісії та штрафу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що стягнення таких платежів згідно із Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не передбачено.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У січні 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, судових витрат та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування між сторонами кредитних правовідносин на умовах, обумовлених у позові. Умови та правила надання банківських послуг, долучені позивачем, не містять підпису відповідача та не містять його реквізитів та ідентифікуючих ознак на предмет їх невід`ємності від анкети-заяви. Крім того, анкета-заява не містить відомостей, які б свідчили про досягнення між сторонами згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі і щодо нарахування відсотків та їх розмір. Тому за відсутності оригіналів документів на підтвердження укладання кредитного договору в силу вимог частини першої статті 638 ЦК України відсутні правові підстави вважати укладеним між сторонами кредитний договір. Матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів про отримання відповідачем кредитних карток та кредитних коштів, а надані банком ксерокопії довідок з інформацією про нібито відкриті на ім`я відповідача кредитні рахунки не є належним підтвердженням зарахування на них та отриманням останньою таких кредитних коштів. Крім того, визначення судом апеляційної інстанції строку дії договору - 30 листопада 2016 року не узгоджується з пунктом 9.12. Умов та правил надання банківських послуг, на які посилався банк як на складову частину кредитного договору, відповідно до якого у разі автоматичної пролонгації договору він припинив свою дію 21 травня 2010 року і після зазначеної дати відсутні правові підстави для нарахування відсотків за користування кредитом. Крім того, суд не застосував наслідки спливу позовної давності, про застосування якої просила відповідач у суді першої інстанції.
Оскільки постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені, комісії та штрафів, то в цій частині не є предметом касаційного перегляду (частина перша статті 400 ЦПК України).
Відзив позивача на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 219/1704/17 з Артемівського міськрайонного суду Донецької області. Зупинено виконання постанови Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 травня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що звертаючись до суду з указаним позовом, позивач посилався на те, що 20 травня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримала кредит у сумі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
У зв`язку з недотриманням позичальником взятих на себе зобов`язань, станом на 31 січня 2017 року утворилась заборгованість у сумі 24 192,71 грн, яка складається із: 2 468,24 грн заборгованості за кредитом; 17 534,34 грн заборгованості за відсотками за користування кредитом; 2 800 грн заборгованості за пенею та комісією; 2 550 грн штрафу (фіксована частина) та 1 140,13 грн штрафу (процентна складова).
2.Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.