Постанова
Іменем України
12 травня 2020 року
м. Київ
справа № 128/3497/18
провадження № 51-5900км19
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Марчука О.П.,
суддів Наставного В.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Волевач О.В.,
прокурора Єременка М.В.,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького районного суду Вінницької області від
22 серпня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020000000357, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Зарванці Вінницького району Вінницької області, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Вінницького районного суду Вінницької області від
22 серпня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 04 вересня
2018 року о 08:50, керуючи технічно справним автомобілем "Mercedes-Benz 112", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись із перевищенням швидкості по вул. Хмельницьке шосе у м. Вінниці, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2, який, ведучи в руках велосипед, розпочав переходити проїзну частину дороги по розмітці регульованого пішохідного переходу на забороняючий сигнал світлофора для пішоходів справа-наліво по напрямку руху автомобіля.
Внаслідок ДТП пішохід ОСОБА_2 від отриманих травм загинув на місці пригоди. Смерть ОСОБА_2 настала від сполучної травми тіла, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень, як така що має ознаки небезпеки для життя в момент спричинення. Між сполучною травмою тіла та смертю ОСОБА_2 є прямий причинний зв`язок.
В діях водія ОСОБА_1 вбачається невідповідність технічним нормам вимог
п. 12.4 ПДР, які, з технічної точки зору, знаходились у причинному зв`язку з виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди. Водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 12.4 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.". Порушення водієм ОСОБА_1 вимог п. 12.4 ПДР, з технічної точки зору, знаходяться у причинному зв`язку із виникненням події даної дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну оскаржуваних судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість і просить пом`якшити призначене йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням положень ст. 75 КК України та без призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Засуджений стверджує, що суд першої та апеляційної інстанцій порушили загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначили йому занадто суворе покарання.
Свої доводи мотивує тим, що судами не враховано конкретних обставин справи та того, що потерпілі не мають до нього претензій, як матеріального, так і морального характеру, а також їх думку щодо призначення йому покарання. Також стверджує, що суд першої та апеляційної інстанцій при ухваленні своїх рішень лише формально врахували обставини, що пом`якшують покарання та дані про його особу, що в сукупності давало судам, на його думку, підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання та не визначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Позиції інших учасників судового провадження
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
У судовому засіданні засуджений підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку засудженого та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_1 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі засудженого не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
При перевірці матеріалів провадження касаційним судом установлено, що доводи засудженого щодо суворості покарання, яке йому призначено без застосування положень ст. 75 КК України та призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є такими, що не заслуговують на увагу.
Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що засудженим фактично порушується питання про дотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.
Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин