ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2020 року
Київ
справа №640/685/19
адміністративне провадження №К/9901/12103/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року (головуючий суддя - Катющенко В.П.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року (головуючий суддя - Бужак Н. П., судді: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.)
у справі №640/685/19
за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега"
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в місті Києві
про визнання протиправною та скасування постанови.
I. РУХ СПРАВИ
1. У січні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ОМЕГА" звернулось до суду з вказаним позовом, в якому, просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Махової Д.А. від 28 вересня 2018 року №55505261 про стягнення виконавчого збору в сумі 1 149 213,27 грн.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при поверненні виконавчого документа стягувачу державний виконавець зобов`язаний робити на ньому спеціальну відмітку про залишок нестягнутої суми та про суму стягнутого виконавчого збору. Такий обов`язок, на думку позивача, свідчить про те, щоб при повторному пред`явленні виконавчого документа до виконання необхідно буде стягувати як суму боргу, так і суму виконавчого збору, виходячи саме з цієї суми. Таким чином, вважає, що виконавчий збір має стягуватись лише з суми, яка фактично стягнута.
3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2019 року, залишеним без змін Шостим апеляційним адміністративним судом від 26 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Махової Д.А. від 12 січня 2018 року ВП №55505261 відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду міста Києва №910/20914/16 від 27 квітня 2017 року про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ОМЕГА" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" суму заборгованості в розмірі 11 492 132,70 грн.
6. У пункті 3 резолютивної частини вказаної постанови вказано про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
7. 28 вересня 2018 року на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маховою Д.А. винесено постанову про повернення наказу Господарського суду міста Києва №910/20914/16 від 27 квітня 2017 року та авансового внеску у розмірі 31 949,00 грн стягувачу.
8. Крім того, 28 вересня 2018 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві Маховою Д.А. винесено постанову про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "ОМЕГА" виконавчого збору в сумі 1 149 213,27 грн.
9. Позивач стверджує, що відповідачем в межах виконавчого провадження ВП №55505261 не було стягнуто суму заборгованості, що, на його думку, свідчить про відсутність підстав для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору.
10. Вважаючи постанову від 28 вересня 2018 року №55505261 про стягнення виконавчого збору в сумі 1 149 213,27 грн. протиправною та такою, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірна постанова прийнята відповідачем з дотриманням строку, встановленого частиною третьою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" та за наявності підстав для її прийняття.
12. Так, виконавчий документ повернуто на підставі частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", сума виконавчого збору, зазначеного у постанові від 28 вересня 2018 року ВП №55505261, відповідає розміру, визначеному вказаним Законом, а визначені частиною дев`ятою статті 27 вказаного Закону підстави для не стягнення виконавчого збору відсутні.
13. Апеляційний суд зазначив, що позивач помилково пов`язує стягнення виконавчого збору з реальним стягненням грошових коштів на користь стягувача, оскільки положення частини третьої статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", встановлюють підставу для стягнення виконавчого збору - повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", з приміткою - якщо виконавчий збір не стягнуто.
14. В даному випадку, державним виконавцем вчинялись дії з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27 квітня 2017 року №910/20914/16, зокрема, виносились постанови про арешт майна та коштів боржника, вимога, надсилались запити до відповідних державних органів та отримані відповіді від них.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
15. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначив, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин положення частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції до 28 серпня 2018 року), яка не повинна до них застосовуватись.
16. Вважає, що застосування норми нової редакції закону органом виконавчої служби уже у відкритому і існуючому виконавчому провадженні №55505261 без фактичного виконання рішення суду призводить до подвійного стягнення з боржника виконавчого збору (основної винагороди).
17. Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним із аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.
18. Вважає, що виконавчий збір за своєю правовою природою є збором, який сплачується боржником за примусове виконання рішення суду державним виконавцем та розраховується виходячи з фактичної стягнутої або повернутої суми.
19. Скаржник у своїх доводах стверджує, що суди дійшли помилкового висновку, ототожнивши виконавчий збір із витратами виконавчого провадження.
20. Звертає увагу, що за 9 місяців органом виконавчої служби у виконавчому провадженні №55505261 не було стягнуто з боржника жодних коштів. Тож, оскільки примусового виконання рішення фактично не відбулось, сума з боржника стягнута не була, то правові підстави для стягнення з боржника виконавчого збору відсутні.
21. Скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції не мотивували відхилення доводів позивача щодо встановлення обставин, які на їхню думку, мали значення для правильного вирішення справи, та не дослідили належним чином зібрані у справі докази, а також не застосували принцип пропорційності та справедливого балансу, яке захищає Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
22. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.
23. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
24. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
25. Так, відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
26. Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії.
27. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).
28. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
29. У частині першій статті 5 Закону №1404-VІІІ зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
30. Згідно зі статтею 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
31. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
32. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
33. Частиною п`ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
34. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ (у редакції чинній до 28 серпня 2018 року) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.