ПОСТАНОВА
Іменем України
14 травня 2020 року
Київ
справа №812/1536/15
адміністративне провадження №К/9901/3818/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білак М.В. (суддя-доповідач),
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року (суддя - Смішлива Т.В.)
та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя - Арабей Т.Г., судді: Компанієць І.Д., Сухарьок М.Г.)
у справі №812/1536/15
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області
про зобов`язання здійснити нарахування заробітної плати, стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку у зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати.
I. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - ТУ ДСА України в Луганській області) з позовом в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просила:
- зобов`язати відповідача нарахувати їй заробітну плату за серпень 2014 року в сумі 1526,01 грн та середній заробіток за час вимушеного простою за вересень 2014 року в сумі 1926,54 грн, за жовтень 2014 року в сумі 2014,11 грн, за листопад 2014 року в сумі 1751,40 грн;
- утримати, з нарахованих ОСОБА_1 сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою, суму у розмірі 1565,25 грн, що складається з єдиного соціального внеску у розмірі 440,32 грн; податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1016,66 грн; військового збору 108,27 грн за період серпень - листопад 2014 року та сплатити внески та податки у повному обсязі до Державного бюджету для подальшого розподілу у відповідні фонди;
- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату та середній заробіток за час вимушеного простою за період серпень - листопад 2014 року в розмірі 5652,81 грн, та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати станом на 1 квітня 2017 року в сумі 4409,76 грн.
2. В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послалась на те, що з 5 травня 2007 року по 1 грудня 2014 року перебувала на державній службі у Краснолуцькому міському суді Луганської області та звільнилась за власним бажанням у зв`язку з вимушеним переїздом до іншої місцевості. З серпня 2014 року до часу звільнення не отримувала жодних виплат, у зв`язку з тим, що Краснолуцький міський суд Луганської області тимчасово припинив діяльність на підставі Закону України від 12 серпня 2014 року №1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" (далі - Закон №1632-VII) та розпорядження Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2014 року №27/0/38-14 "Про визначення територіальної підсудності справ". На підставі вказаного вважає, що відповідач не мав жодних підстав для будь-якого обмеження щодо нарахування та виплати заробітної плати у відповідності до трудового законодавства за вказаний період.
3. Справа розглядалась судами неодноразово.
4. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
5. Ухвалою Вищого адміністративного суду від 7 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
6. Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції стало те, що судами не встановлювалося чи видавались відповідачем накази про перебування працівників Краснолуцького міського суду Луганської області на робочих місцях у період тривалого зупинення діяльності суду та підтвердження цього належними доказами.
7. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТУ ДСА України в Луганській області за рахунок коштів Державного бюджету України заробітну плату за період з 6 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року в загальній сумі 4014,94 грн з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
8. Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 28 листопада 2017 року скасував постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позову.
9. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову.
10. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована у м. Вахрушево Луганської області, а з 19 січня 2015 року тимчасово перемістилась до м. Ірпінь Київської області.
12. З травня 2007 року ОСОБА_1 працювала у Краснолуцькому міському суді Луганської області на посаді секретаря судового засідання, а з лютого 2014 року на посаді помічника судді.
13. З 1 грудня 2014 року позивачка звільнена із займаної посади за власним бажанням відповідно до наказу від 1 грудня 2014 року №85 к/о.
14. 28 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання їй довідки про заборгованість з виплати заробітної плати за період з 1 серпня 2014 року по 1 грудня 2014 року, однак відповідач листом від 14 травня 2015 року повідомив її про неможливість надання зазначеної довідки у зв`язку з відсутністю нарахувань заробітної плати за вказаний період.
15. Листом від 30 червня 2017 року №1135/17 ТУ ДСА в Луганській області надало суду інформацію, про те, що рішення, накази тощо, стосовно переміщення Краснолуцького міського суду Луганської області з тимчасово неконтрольованої території до населених пунктів, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження, а також документи щодо зарахування ОСОБА_1 до апарату суду, розміщеного на території підконтрольній українській владі, наказ про звільнення позивачки із займаної посади, накази про перебування працівників Краснолуцького міського суду Луганської області на робочих місцях у період тривалого зупинення діяльності суду до ТУ ДСА України в Луганській області не надходило. Також відповідач зазначив, що станом на 30 червня 2017 року місцезнаходження Краснолуцького міського суду Луганської області відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є м. Хрустальний, вул. Сімферопольська, 2.
16. З наданої відповідачем довідки від 8 серпня 2017 року №1325/17 про доходи ОСОБА_1 за 2014 рік вбачається, що останнє нарахування та виплата позивачу заробітної плати відбулось в липні 2014 року, а також, що в червні їй нараховувалася оплата за відпустку в сумі 1932,30 грн.
17. Також на вимогу суду, відповідач листом від 22 вересня 2017 року №1578/17 повідомив, що з серпня 2014 року необхідні для зарахування заробітної плати табелі робочого часу, накази (зокрема про оголошення простою в роботі суду та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою) від Краснолуцького міського суду Луганської області до ТУ ДСА в Луганській області не надходили, у зв`язку з чим нарахування заробітної плати ОСОБА_1 з серпня 2014 року по листопад 2014 року включно, не здійснювалось. Крім того, ТУ ДСА в Луганській області не приймало розпорядчих документів щодо виплати заробітної плати працівникам апаратів судів не в повному розмірі, а у розмірі середнього заробітку за період вимушеного простою.
18. Не погоджуючись з невиплатою заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного простою, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
19. Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що право позивачки на отримання невиплаченої заробітної плати за період з 6 серпня по 30 листопада 2014 року є обґрунтованим, оскільки після звільнення ОСОБА_1 перемістилася на підконтрольну Україні територію та звернулася до ТУ ДСА у Луганській області, до обов`язків якого належить нарахування та виплата заробітної плати (у тому числі за час простою), які не були з нею проведені, що свідчить про наявність ознак протиправної бездіяльності з боку відповідача.
20. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що табелі обліку робочого часу, накази, зокрема про оголошення простою в роботі Краснолуцького міського суду Луганської області та про визначення умов оплати праці працівників апарату суду під час простою, накази про призначення премії та встановлення розміру надбавок відсутні в матеріалах справи, а отже і підстави для задоволення позову також відсутні.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
21. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що задовольняючи частково позов в частині стягнення з відповідача заробітної плати за період з 6 серпня 2014 року по 30 листопада 2014 року, суд першої інстанції допустив помилку розраховуючи складові заробітної плати виходячи з календарної кількості днів, незаконно виключив з розрахунку індексацію заробітної плати, а також помилково розрахував заробітну плату за період з вересня по листопад 2014 року включно, оскільки в цей період стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного простою.
22. Також позивачка вважає хибними висновки суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову у вказаній частині позовних вимог, оскільки право працівника на оплату праці передбачено чинним законодавством та нормами Конституції України.
23. Також ОСОБА_1 вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідивши докази, які є загальновідомими, зокрема про тимчасове припинення діяльності Краснолуцького міського суду Луганської області, що вказує на факт простою в роботі суду з 2 вересня 2014 року, не застосували норми матеріального права, а саме: частину третю статті 113, статтю 34 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), і дійшли помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного простою.
24. Крім того, позивачка зазначає, що помилковим є висновок суду першої інстанції про передчасність заявленої нею вимоги щодо стягнення компенсації втрати частини доходів, оскільки право особи на отримання компенсації втрати частини доходів виникає у разі порушення встановлених строків виплати заробітної плати на один і більше календарних місяців виплати.
25. Позивачка вважає, що судами також протиправно відмовлено їй у задоволенні позову в частині зобов`язання утримати і перерахувати податки та збори від суми виплати заробітної плати, оскільки не виконавши ці вимоги, відповідач порушить її право на страховий стаж за період з серпня по листопад 2014 року включно.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
26. Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Спірні правовідносини у справі склались з приводу нарахування і виплати ОСОБА_1 заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою Краснолуцького міського суду Луганської області, який знаходиться на території неконтрольованій української владою, нарахування та виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, а також відрахування із сум заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного простою страхових внесків та інших обов`язкових платежів для подальшого зарахування їх до відповідних фондів.
28. Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (статті 1, 3 частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).
29. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України (відповідно до преамбули цього Кодексу).
30. Згідно з частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
31. Статтею 21 КЗпП України закріплено обов`язок власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
32. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
33. Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця. (стаття 34 КЗпП України).
34. Згідно з частинами першою-четвертою статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Час простою з вини працівника не оплачується.
35. У рішенні від 1 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
36. Крім того, Конституційний Суд України дійшов висновку, що зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону №108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.