ПОСТАНОВА
Іменем України
13 травня 2020 року
Київ
справа №826/7717/15
адміністративне провадження №К/9901/31010/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)
та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року (колегія суддів: головуючий суддя - Губська Л.В., судді- Ісаєнко Ю.А., Межевич М.В.)
у справі 826/7717/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад 1"
до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад 1" (далі - позивач, платник, Товариство) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - відповідач, контролюючий орган, ДПІ у Дніпровському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.
В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що надані ним первинні документи в повній мірі підтверджують реальність господарської діяльності позивача з ТОВ "Компанія "БТС"" у періоді, що перевірявся.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2017 року, позов задоволено:
- визнано протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 09.12.2014 0004972205.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ "Компанія "БТС"" не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що операції позивача з ТОВ "Компанія "БТС"" не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.
01 березня 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
29 вересня 2017 року від позивача надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких Товариство зазначає про законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Логістичний склад 1" з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період з 01.07.2014 по 31.07.2014 по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія ""БТС".
За результатами перевірки складено акт від від 24.11.2014 3114/26-53-22-05-21/35912697 (далі - Акт перевірки).
Контролюючий орган встановив порушення позивачем вимог: пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 148 700, 00 грн.
На підставі Акта перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.12.2014 0004972205, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 223 050, 00 грн, з яких за основним платежем 148 700, 00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 74 350, 00 грн.
Контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реального виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "Компанія "БТС"" договорів.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2015, далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вищенаведені вимоги кореспондуються з приписами статті 242 КАС України (в редакції, що діє з 15.12.2015).
На думку колегії суддів, оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій зазначеним вимогам не відповідають виходячи з наступного.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі - ПК України, тут і далі в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з п. 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.