ПОСТАНОВА
Іменем України
13 травня 2020 року
Київ
справа №452/1053/17
касаційне провадження №К/9901/20483/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2017 (головуючий суддя: Сапіга В.П., судді: Обрізко І.М., Нос С.П.) у справі №452/1053/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Військовий комісаріат Львівської області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - МОУ або відповідач), третя особа: Військовий комісаріат Львівської області, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні, нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги та компенсаційних виплат;
зобов`язати відповідача призначити, нарахувати та вплатити позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що набув право на призначення і виплату йому одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІІ групи відповідно до вимог статті 16-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) №2011-XII та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975). Позивач стверджує, що інвалідність пов`язана із виконанням ним обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (Демократична республіка Афганістан).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в 1997 році звільнений із військової служби Збройних Сил Російської Федерації, а тому до нього, як військовослужбовця іншої держави, не поширюються соціальні гарантії, встановлені Законом №2011-XII.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04.09.2017 скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01.08.2017 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:
визнано протиправним і скасовано рішення відповідача, оформлене протоколом Комісії від 17.02.2017 №15, про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №975;
зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1, з доданими до неї документами, щодо призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №975 від 25.12.2013, з урахуванням висновків суду у даній справі.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач є громадянином України, який отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в складі військ Збройних сил колишнього СРСР, а тому набув гарантоване Законом №2011-ХІІ право на отримання одноразової грошової допомоги.
При ухваленні судового рішення суд також врахував положення Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1994 та Закону України від 07.06.2011 №2495-ІІІ, яким ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Скаржник зазначає, що позивач не перебував на військовій службі у Збройних Силах України, а інвалідність особи, яка проходила військову службу у Збройних Силах інших країн, не дає права на отримання допомоги в порядку, встановленому законодавством України. Зазначає, що чинне законодавство України не передбачає права військовослужбовців інших країн, в яких вони за час служби після набуття Україною статусу незалежної держави отримали захворювання, спричинене військовою службою, та у подальшому - групу інвалідності, на отримання одноразової грошової допомоги в Україні зі вказаних вище підстав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.11.2017 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 13.06.2019 визначений новий склад суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Від позивача на адресу суду касаційної інстанції надійшли письмові заперечення на касаційну скаргу, у яких останній з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить суд залишити касаційну без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Третя особа правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалася.
Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог частини третьої статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 у період з 17.10.1979 по 20.06.1997 проходив військову службу в Збройних Силах, у тому числі, з 01.10.1985 по 28.12.1986 брав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці №328 від 05.04.2016, виданою Самбірським об`єднаним міським військовим комісаріатом.
В липні місяці 1997 року ОСОБА_1 звільнений у запас Збройних Сил Російської Федерації (в/ч 36656 м. Могоча, Читинської області) у званні прапорщика.
У посвідченні серії НОМЕР_1, виданим Львівським облвійськоматом 23.06.1998 зазначено, що ОСОБА_1 має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.
Згідно із висновком військової лікарняної комісії окружного військового клінічного госпіталю м. Чита від 24.04.1997 №478 позивача визнано обмежено придатним до військової служби.
Рішенням Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, оформленим протоколом від 31.08.2016 №685, встановлено, що захворювання ОСОБА_1 у формі, зокрема хронічного попереково-крижового радикуліту в фазі ремісії, а також пародонтоз, запально-дистрофічна форма ІІ ст., пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
За інформацією, зазначеною у довідці від 06.10.2016 серії 10 ААВ №887924, виданою Львівською обласною МСЕК від 06.10.2016, позивачу з 29.09.2016 довічно встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
В жовтні 2016 року позивач через Львівський ОВК звернувся до МОУ із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності. До заяви додано наступні документи: копію виписки із акту огляду МСЕК серії 10 ААВ №887924 від 06.10.2016; копії виписних епікризів; копію витягу з протоколу BJIK Західного регіону №685 від 31.08.2016; копію свідоцтва про хворобу № 478 від 24.05.1997; копію довідки про проходження військової служби; копію військового квитка серії НОМЕР_2 від 09.10.1979; копію паспорта; копію ідентифікаційного коду.
Рішенням, оформленим протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначення і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 17.07.2017 №15, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.
Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 41 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-XII.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до положень статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.