Постанова
Іменем України
12 травня 2020 року
м. Київ
справа № 381/426/17
провадження № 61-19161св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права співзабудовника на частину об`єкта незавершеного будівництва та поділ спільного майна подружжя.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 року він та відповідачка перебували у шлюбі.
За час шлюбу ними на підставі договору купівлі-продажу спільно було придбано земельну ділянку площею 0,1851 га, розташовану на території Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області, право власності на яку відповідачка зареєструвала за собою.
На вказаній земельній ділянці побудовано житловий будинок площею 75 кв.м та господарські будівлі та споруди.
Первинна інвентаризація будинку проведена 16 квітня 2007 року на ім`я відповідача.
На момент проведення поточної інвентаризації 11 серпня 2016 року самовільного переобладнання та самовільних забудов у домоволодінні виявлено не було.
Будівництво вказаного будинку повністю закінчено, проведені всі комунікації, він повністю придатний для проживання.
ОСОБА_2 не бажає прийняти вказаний будинок до експлуатації та оформити на нього право власності, оскільки бажає уникнути поділу спільного майна подружжя, чим тривалий час порушує право позивача на такий поділ.
З урахуванням викладених обставин позивач просив суд визнати за ним право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,1851 га, що знаходиться по АДРЕСА_1, а також визнати за ним право як співзабудовника на 9/20 частин житлового будинку, які складаються: з кухні 1-2 площею 15,8 кв.м; житлової кімнати 1-3 площею 17,9 кв.м, загальною площею 33,7 кв.м., житловою площею 17,9 кв.м, з надвірних будівель та споруд: гараж "В", погріб під частиною будівлі під-В, колодязь питний "К"; у спільному користуванні сторін залишити: огорожу, ворота, хвіртку № та № 1 , збудованого за час шлюбу, однак, не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва - житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, що знаходяться по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Впорядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,1851 га, кадастровий номер 3224987201:01:010:0537, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1, як співзабудовником право на 9/20 частин збудованого у шлюбі з ОСОБА_2, однак, не прийнятого в експлуатацію, житлового будинку по АДРЕСА_1, що складаються з кухні 1-2, площею - 15,8 кв. м; кімнати 1-3, площею - 17,9 кв. м, загальна площа яких складає - 33,7 кв.м та вартістю - 112 808,00 грн та надвірних будівель: погріб під частиною будівлі "Впід", гараж "В", колодязь питний "к", Ѕ огорожі "№", Ѕ огорожі, воріт, хвіртка "№1", вартість яких - 89 304 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за більшу ідеальну частку в домоволодінні у розмірі 22 194 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частинах. Також суд зазначив, що спірний об`єкт незавершеного будівництває є об`єктом спільної сумісної власності подружжя,збудований за спільні кошти подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням. Будинок не приймається до експлуатації і право власності на нього з вини відповідача не оформлюється. Таким чином, позивач не має можливості реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, оскільки всі документи на будинок оформлено на ім`я відповідача.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подала до суду апеляційну скаргу.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 08 листопада 2017 року скасовано та прийнято нову постанову.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права співзабудовника на частину об`єкта незавершеного будівництва та поділ спільного майна подружжя задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право як співзабудовника на 9/20 частин об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, які складаються з кухні 1-2 площею 15,8 кв.м; житлової кімнати 1-3 площею 17,9 кв.м, загальною площею 33,7 кв.м, з надвірних будівель та споруд: гараж "В", погріб під частиною будівлі Впід, колодязь питний "К", що розташовані по АДРЕСА_1 .
У спільному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено огорожу №, огорожу, ворота, хвіртку № 1, що розташовані по АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,1851 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що нерухоме майно підлягає поділу між сторонами, разом з тим зазначив про порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, оскільки місцевий суд вийшов за межі позовних вимог. Так, суд першої інстанції стягнув на користь позивача компенсацію за більшу ідеальну частку в домоволодінні у розмірі 22 194,00 грн, не звернувши при цьому уваги на те, що позивач такі вимоги не заявляв.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У жовтні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга на постанову Київського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
03 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
26 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення до касаційної скарги та на відзив ОСОБА_1, в яких відповідач просить суд її касаційну скаргу задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 листопада 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що у період з 17 грудня 1997 року по 23 грудня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час шлюбу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 28 березня 1998 року придбала земельну ділянку площею 0,1851 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована на території Червономотовилівської сільської ради, у с. Мотовилівка Фастівського району та 24 листопада 2016 року отримала на своє ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії ЯМ № 887436, за кадастровим номером 3224987201:01:010:0537, зареєстрований в книзі записів реєстрації від 28 вересня 2012 року № 322490001003829.
На вказаній земельні ділянці сторонами побудовано житловий будинок загальною площею 75,0 кв.м і житловою 36,6 кв.м, що підтверджується технічним паспортом на будинок, виготовленим 11 серпня 2016 року Фастівським бюро технічної інвентаризації Київської області, довідкою КП Фастівської міської ради Фастівського БТІ від 28 жовтня 2016 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.