Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 127/15831/18
провадження № 61-47011св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини А4267,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2018 року у складі судді Короля О. П. та постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Шеремети Т. М., Зайцева А. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, який діє в інтересах держави, уповноваженим органом якої є Міністерство оборони України в особі Військової частини А4267, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди.
Короткий зміст судового рішення суду першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року, позовну заяву повернуто позивачеві.
Ухвалу суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що підставою для звернення прокурора до суду в інтересах держави є заява, у якій прокурор обгрунтовує порушення чи загрозу порушення інтересів держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, під яким, відповідно до статей 6, 7 та 43 Конституції України потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, а не підприємство, установа, організація, незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор може бути представником сторони у справі тільки у випадку, коли цією стороною у справі є орган державної влади або орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями органу виконавчої влади.
Водночас, зазначаючи Міністерство оборони України органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону заявив позов в інтересах самостійного суб`єкта господарської діяльності - Військової частини А4267, який не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. Ураховуючи, що прокурор не навів підстав для його звернення до суду в інтересах держави, тоді як спірні правовідносини з відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх обов`язків по збереженню майна, фактично виникли між ним та Військовою частиною А4267, тоді як Міністерство оборони України не є стороною у зазначених правовідносинах, суд вважав наявними правові підстави, передбачені пунктом 4 частини четвертої статті 185 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для повернення такої позовної заяви.
Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
заступника військового прокурора Західного регіону України, у якій заявник просив скасувати ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області
від 11 липня 2018 року і постанову Апеляційного суду Вінницької області
від 01 жовтня 2018 року, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, судами не ураховано положень Закону України "Про оборону України", Закону України "Про Збройні Сили України", Указу Президента України "Про затвердження Положення про Міністерство оборони України" від 06 квітня 2011 року № 406/2011, якими визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкування якого перебувають Збройні Сили України. Міністерство оборони України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері оборони. Діючим законодавством на Міністерство оборони України, як на центральний орган виконавчої влади державою покладено функції щодо забезпечення Збройних Сил України необхідними матеріальними ресурсами, а у разі необхідності представляти інтереси держави в судах. Статтями 3, 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України є органом державного управління Збройних Сил України і несе повну відповідальність за їх розвиток та підготовку до виконання завдань оборони, а суб`єктами господарської діяльності у Збройних Силах України є військові об`єднання, військові частини, установи та організації, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку.
Військова частина А4267 є складовою частиною Збройних Сил України, підпорядковується Оперативному командуванню "Захід" - оперативному об`єднанню Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України і за організаційно-правовою формою є державною організацією. Згідно з Правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280), командир військової частини є розпорядником бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України, який реалізовує свої функції через фінансово-економічну службу. Майно яке перебуває в оперативному управлінні військових формувань (частин) є державним майном, а тому шкода завдана Військовій частині А4267 є прямою шкодою, завданою Міністерству оборони України, а отже інтересам держави.
Суди не звернули уваги, що пред`явлення позову заступником військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України, обумовлене необхідністю захисту інтересів держави у суді, оскільки Міністерство оборони України та Військова частина А4267 упродовж тривалого часу не вживають заходів щодо відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою, а тому прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді в порядку визначеному законом, відповідно до статті 131-1 Конституції України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга заступника військового прокурора Західного регіону України підлягає задоволенню з таких підстав.
Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема, Конституцією України та Законом України "Про прокуратуру".
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з положеннями частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в редакції, чинній на час пред`явлення прокурором позову, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обгрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).