ОКРЕМА ДУМКА
Суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., Лященко Н. П.
07 квітня 2020 року
м. Київ
у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) за позовом міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в Київській області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), Головного управління Держземагентства в Київській області (далі - ГУ Держземагентства) до Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області (далі - Підгірцівська сільрада), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання незаконними та скасування рішень, визнання державних актів недійсними, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року (суддя Зінченко О. М.) та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року (судді Матвієнко Ю. О., Мельник Я. С., Березовенко Р. В.).
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року, у задоволенні позову прокурора відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги доведені, оспорювані рішення Підгірцівської сільради прийнято з порушеннями законодавства України, чинного на момент виникнення правовідносин, а видані на їх підставі державні акти на право власності на земельні ділянок суперечать вимогам чинного законодавства. Проте прокурор пропустив позовну давність при зверненні до суду з цим позовом, про застосування наслідку спливу якої просили відповідачі, що є підставою для відмови в позові.
Зокрема, суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що перебіг позовної давності для звернення прокурора до суду з цим позовом розпочався 14 березня 2008 року - дати рішення Підгірцівської сільради про затвердження та передачу безоплатно у власність фізичних осіб спірних земельних ділянок. Передачу земельних ділянок погоджено відповідними службами, у тому числі й ГУ Держземагентства, в чиїх інтересах і подано позов прокурором. Тобто, звернувшись у березні 2014 року до суду з цим позовом, прокурор пропустив позовну давність.
07 квітня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнила частково, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2017 року скасувала, а справу направила на новий розгляд до суду першої інстанції.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що суд першої інстанції належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо приналежності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінив подані сторонами докази, хоча однією із підстав позову було посилання на те, що на цих земельних ділянках облаштовано пляж, вони знаходяться у безпосередній близькості від урізу води Голубого озера. При цьому зауважила, що від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено внаслідок пропуску позовної давності, про застосування якої заявили відповідачі.
Разом з цим Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (далі - ЗК України) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення права приватної власності, а отже, і неможливість набуття цього права новим володільцем, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити позов негаторний про повернення земельної ділянки водного фонду.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, у рішенні суду першої інстанції міститься посилання на рішення Підгірцівської сільради від 22 листопада 2013 року про визнання Голубого озера недіючим закинутим кар`єром, який залитий водою, проте це рішення судом взагалі не проаналізовано. Інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент їх передачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2008 році судом не наведено та не проаналізовано. Тобто суд уникнув оцінки доказів та встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. А крім того, не визначив, яким з огляду на практику Великої Палати Верховного Суду має бути належне матеріально правове регулювання спірних правовідносин (приписи Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про витребування майна із чужого незаконного володіння чи статті 391 цього ж Кодексу та частини другої статті 152 ЗК України щодо усунення перешкод у здійсненні позивачем права власності), та чи всі заявлені прокурором вимоги є належними способами захисту інтересів держави у цій справі. У разі, якщо суд дійде висновку про належність обраного способу захисту, він має оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання та пропорційність цій меті повернення ділянок законному володільцеві.
Апеляційний суд, на думку Великої Палати Верховного Суду, наведеного порушення норм процесуального законодавства щодо оцінки доказів та відображення у рішенні результатів цієї оцінки, допущених районним судом, не виправив, а лише констатував, що суд першої інстанції визнав позовні вимоги прокурора доведеними. Відтак суд апеляційної інстанції сам припустився порушення вимог норм процесуального права щодо належної оцінки доказів у справі.
З такими висновками не погоджуємося та відповідно до статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) висловлюємо окрему думку.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Крім того, судове рішення повинно бути зрозумілим сторонам у справі.
Як зазначено у частинах першій, другій статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суди встановили, що рішенням Підгірцівської сільради від 14 березня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради площами 0,2212 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0024) та 0,3746 га (кадастровий номер 3223186800:03:027:0023) відповідно. 16 березня 2008 року вони отримали державні акти на право власності на зазначені земельні ділянки.
21 травня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Земельні ділянки належали ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних частинах.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2008 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (в рівних частинах) видано державні акти на право власності на земельні ділянки площами 0,2212 га та 0,3747 га для ведення особистого селянського господарства на території Підгірцівської сільради з кадастровими номерами 3223186800:03:027:0024, 3223186800:03:027:0023.
03 червня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу належної їм на праві спільної власності (в рівних частинах) земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:03:027:0024, площею 0,2212 га з ОСОБА_5 , за яким зареєстровано право власності на цю земельну ділянку.
Крім того, земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 на праві власності зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 664864, виданого 25 липня 2008 року.
20 березня 2015 року (під час розгляду цієї справи в судах) земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:03:027:0023 відчужена ОСОБА_8 за договором купівлі-продажу, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Суд першої інстанції, вирішуючи цей спір, зауважив, що оскільки позовних вимог до нинішнього власника указаної земельної ділянки (кадастровий номер 3223186800:03:027:0023) не пред`являлося, прокурор чи інші особи не заявляли клопотань про залучення ОСОБА_8 до участі у справі як співвідповідача чи третьої особи, то суд вирішив справу в межах заявлених позовних вимог з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства.
Також установлено, що 22 листопада 2013 року Підгірцівська сільрада прийняла рішення про визнання Голубого озера недіючим закинутим кар`єром, який залитий водою, а 25 травня 2015 року складено акт про відсутність на земельній ділянці ОСОБА_5 забудов.
Разом з цим суди встановили, що 09 лютого 2001 року рішенням Обухівської районної ради Київської області затверджено проект обґрунтування зміни меж території населених пунктів сіл Підгірці та Романків Обухівського району Київської області.
Суди вважали, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами с. Підгірці Обухівського району Київської області.
Пред`являючи позов, прокурор зазначив, що Підгірцівська сільрада, приймаючи оскаржені рішення, розпорядилася землями, які знаходяться поза її межами та є землями водного фонду, а відтак, не можуть бути передані у власність фізичним особам.
Щодо місця розташування спірних земельних ділянок вважаємо за необхідне зазначити таке.
Суд розглядає цивільні справи на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина перша статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частина третя статті 10, частина перша статті 60 ЦПК України у вказаній редакції). Вичерпний перелік підстав звільнення від доказування закріплювала стаття 61 ЦПК України у тій же редакції (близькі за змістом приписи визначені у частині третій статті 12, частині першій статті 13, частина перша статті 81, статті 82 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у Великій Палаті Верховного Суду).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Згідно з рішенням Підгірцівської сільради від 22 листопада 2013 року, копія якого знаходиться на а. с. 32 у т. 2, Голубе озеро, яке розташоване на території Підгірцівської сільради, є недіючим та закинутим кар`єром, який залитий водою. Тому захисна природоохоронна смуга не передбачається.
Як установили суди першої й апеляційної інстанцій, 09 лютого 2001 року рішенням Обухівської районної ради Київської області затверджено проект обґрунтування зміни меж території населених пунктів сіл Підгірці та Романків Обухівського району Київської області. Копія цього рішення міститься у т. 2 на а. с. 96.
У т. 2 на а. с. 122 знаходиться лист управління Держземагентства в Обухівському районі Головного управління Держземагентства у Київській області Держземагентства України від 26 червня 2015 року за № 2292, на ім`я старшого прокурора прокуратури Обухівського району Київської області Куцу В. В., в якому повідомлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223186800:03:027:0023, 3223186800:03:027:0024 станом на 14 березня 2008 року знаходилися за межами населеного пункту с. Підгірці Обухівського району Київської області. Відповідно до рішення Обухівської районної ради від 25 листопада 2014 року № 546.37.VI «Про затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно-територіального утворення села Підгірці на території Підгірцівської сільради» зазначені земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту с. Підгірці.
Разом з цим на а. с. 79, 86 у т. 2 містяться копії висновків управління земельних ресурсів у Обухівському районі Головного управління земельних ресурсів у Київській області Держземагентства України від 19 травня 2008 року №№ 05-09/1661, 05-09/1662, в яких зазначено, що спірні земельні ділянки розташовані в межах Підгірцівської сільради.
У справі на а. с. 90 у т. 2 знаходиться копія акта обстеження та передачі межових знаків на зберігання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , від 26 травня 2008 року, складена, у тому числі представником ТОВ «Земельно-кадастровий офіс», в якому вказано, що спірні земельні ділянки розташовані за адресою: с. Підгірці, Підгірцівська сільрада.
З огляду на вказане не є безспірним висновок судів, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами с. Підгірці Обухівського району Київської області, адже такий висновок спростовується матеріалами справи.
Стосовно обраного прокурором способу захисту у частині вимог про витребування на користь держави спірних земельних ділянок слід зазначити таке.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК