Постанова
Іменем України
29 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 450/668/15-ц
провадження № 61-46430св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року в складі судді Мусієвського В. Є. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову вказувала та не, що 29 травня 2008 року вона продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 за
69 000,00 доларів США. Грошові кошти в зазначеній вище сумі вона в цей же день передала в позику своїй дочці ОСОБА_2 для погашення кредитної заборгованості ОСОБА_3, з яким остання перебувала в зареєстрованому шлюбі.
У грудні 2009 року вона звернулась до ОСОБА_2 з вимогою повернути борг у розмірі 69 000,00 доларів США, проте остання відмовила у вимозі та склала розписку від 07 грудня 2009 року, в якій підтвердила факт отримання в борг грошових коштів в зазначеній вище сумі та зобов`язалась повернути їх до 31 грудня 2014 року.
Посилаючись на те, що грошові кошти у визначений в розписці термін повернуті не були, на її вимоги відповідачі не реагують, ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути з відповідачів на свою користь 69 000,00 доларів США, що станом на 03 березня 2016 року еквівалентно 1 849 890,00 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь
ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 1 849 890,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що грошові кошти в зазначеному в розписці розмірі підлягають стягненню з ОСОБА_2, оскільки остання не заперечувала проти їх отримання в борг від позивача. Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_3, суд першої інстанції, виходячи з недоведеності вимог в цій частині, зазначив, що факт перебування відповідачів у шлюбі під час укладення одним із подружжя договору позики, за умови відсутності доказів використання отриманих коштів в інтересах сім`ї, не є безумовною підставою для відповідальності іншого з подружжя.
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновком щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимог до ОСОБА_3 та виходив з того, що матеріали справи не містять доказів розпорядження зазначеними коштами останнім, так само відсутні докази використання ОСОБА_2 позики в інтересах сім`ї.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області
від 18 вересня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що виручені від продажу квартири грошові кошти в розмірі
69 000,00 доларів США позивач віддала відповідачу ОСОБА_3, які останній використав для погашення кредитної заборгованості. Цей факт підтвердила нотаріус, що посвідчувала договір купівлі-продажу квартири, проте судами не надана цим обставинам належна правова оцінка.
Звертала увагу на те, що після отримання грошових коштів ОСОБА_3 відмовився складати розписку, посилаючись на родинні зв`язки та довіру між сторонами в справі. Підставою для складання нею розписки у грудні 2009 року про отримання грошових коштів від позивача у травні 2008 року, стало те, що позивач особисто не бажала розмовляти з ОСОБА_3 через постійний тиск на неї з боку останнього.
Посилається на те, що судами не були дослідженні докази, що містяться в матеріалах справи, не встановлено фактичні обставини справи щодо використання спірних грошових коштів саме ОСОБА_3 на погашення кредитної заборгованості, не надано належної правової оцінки кредитному договору та квитанції про погашення боргу, датованою 29 травня 2008 року, тобто в день відчуження позивачем належної їй квартири. Також судами не досліджено питання щодо джерела походження грошових коштів, сплачених ОСОБА_3 на виконання умов кредитного договору саме в день продажу позивачем квартири.
Відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 до Верховного Суду не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
У жовтні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 передано судді Хопті С. Ф.
Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 квітня 2019 року справупризначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року підлягає розгляду Верховним Судом в порядку за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що 29 травня 2008 року ОСОБА_2 отримала від позивача 69 000,00 доларів США, про що 07 грудня 2009 року склала розписку. Викладені обставини ОСОБА_2 не заперечувала.
ОСОБА_3 не надавав у письмовій формі згоду на укладення договору позики ОСОБА_2, з якою на час отримання позики та складання розписки перебував в зареєстрованому шлюбі.
Відповідач ОСОБА_3 визнав, що був присутнім під час укладення договору купівлі-продажу квартири, яка належала ОСОБА_1, однак факт передачі йому грошових коштів за цим договором заперечував. Пояснив, що 29 травня 2008 року перерахував особисті грошові кошти на погашення кредитної заборгованості.
Також судами встановлено, що 05 липня 2007 року між Акціонерним комерційним банком "Форум" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за мови якого останній отримав кредит на придбання майна, яке не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, що визнала ОСОБА_2 .
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України
(далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником коштів із зобов`язанням їх повернення.