Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 691/1250/16-ц
провадження № 61-28188св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року в складі судді
Савенко О. М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня
2018 рокув складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що в період з 11 серпня 1992 року до 03 березня 2015 року вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, під час якого ними спільними зусиллями та за спільні кошти було збудовано житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 . Свідоцтво про право власності на спірний житловий будинок було видано на ім`я відповідача 07 листопада 2007 року.
Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу домовленостей щодо поділу спірного будинку не досягнуто, позивач просила визнати житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частини спірного будинковолодіння.
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення грошової компенсації.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перебування в шлюбі з
ОСОБА_1 ними за спільні кошти придбано автомобіль марки ВАЗ 2108, державний номерний знак НОМЕР_1, право власності на який зареєстровано на ім`я
ОСОБА_1 .
Також колишнім подружжям за весь час перебування в шлюбі набуто у власність побутову техніку та меблі, а саме: гарнітур "Вітальня", два крісла, два стільці, диван, два ліжка, комп`ютер, ноутбук, шафу двох дверну з антресоллю та шафу трьох дверна з антресоллю, диван-ліжко, два журнальні столи, кухонну стінку, холодильник, холодильну камеру, мікрохвильову пічку, мультиварку, стіл кухонний та два стільці, електром`ясорубку, пральну машину автомат. Проте ОСОБА_1 вивезла із будинку зазначене вище спільне майно подружжя та самостійно ним розпорядилася.
Посилаючись на норми сімейного законодавства, ОСОБА_2 просив виділити йому два крісла, два стільці, диван, шафу двох дверну з антресоллю, комп`ютер, пральну машину автомат, журнальний столик, гарнітур " Вітальня ", а також стягнути з
ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за 1/2 частини спірного автомобіля в розмірі 9 777,00 грн з подальшим залишенням у його власності відповідача за зустрічним позовом.
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позову та збільшення позовних вимог. Вказувала на безпідставність вимог позивача за зустрічним позовом щодо виділу йому у власність побутової техніки та меблів, оскільки вважає їх своєю особистою власністю, так як вони придбані виключно за її кошти. При цьому звертала увагу на те, що 26 березня 2014 року у присутності свідків вона та відповідач добровільно поділили спільне майно (меблі та побутову техніку), при цьому відповідачу залишилася рівноцінна частина рухомого майна.
Просила врахувати, що автомобілем постійно користувався відповідач і на час звернення до суду з цим позовом спірний транспортний засіб знаходиться в несправному стані, тому його слід залишити у власності ОСОБА_2, а на її користь стягнути грошову компенсацію за 1/2 частини спірного автомобіля.
Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 23 березня
2017 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 22 грудня
2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано житловий будинок та надвірні споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини
житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті первісного позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визначено ідеальні частки подружжя по 1/2 частини автомобіля марки ВАЗ 2108, державний номерний знак НОМЕР_1, без його реального поділу і залишено його в спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В задоволенні решти зустрічних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 доведено, а ОСОБА_2 не спростовано, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами побудований ними під час перебування в шлюбі, а тому спірне будинковолодіння підлягає поділу між подружжям шляхом визнання за кожним по 1/2 його частини.
Також судом першої інстанції зазначено, що з огляду на те, що жоден зі сторін не бажає залишати в своїй власності спірний автомобіль та враховуючи не внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, є підстави для визнання ідеальних часток подружжя в спільному майні без реального поділу і залишення спірного рухомого майна у спільній частковій власності сторін в справі.
Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання її особистою зазначеної вище побутової техніки та меблів, судом першої інстанції зазначено, що спірне майно є складовими житлового будинку і надвірних споруд колишньої подружжя, при цьому придбане в період їх спільного проживання після розірвання шлюбу і за спільні кошти.
Суд першої інстанції також вважав необґрунтованими вимоги позивача за зустрічним позовом про виділ йому меблів та побутової техніки з огляду на акт опису майна, відповідно до якого 26 березня 2014 року у присутності голови вуличного комітету та свідків сторони в справі добровільно розділили спірне рухоме майно
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірний житловий будинок з надвірними спорудами є об`єктом права спільної сумісної власності
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та правильно визначив частки сторін відповідно до вимог сімейного законодавства.
Апеляційним судом відхилено доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що на час отримання дозвільних документів на виділ земельної ділянки під забудову та надання дозволу на будівництво житлового будинку він перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою, а тому ОСОБА_1 не може претендувати 1/2 частини спірного будинковолодіння, оскільки право власності на спірне нерухоме майно виникло у відповідача за зустрічним позовом в період перебування сторін у шлюбі. При цьому апеляційним судом зазначено, що шлюб з ОСОБА_3 розірвано
17 березня 1992 року, тобто до набуття ОСОБА_2 права власності на спірний будинок. Останній не надав суду належних на допустимих доказів, які підтверджують будівництво жилого будинку до реєстрації шлюбу з позивачем за первісним позовом, а пояснення свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення такого факту.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи
У квітні 2018 року ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині часткового задоволення первісного позову та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що суди безпідставно визнали спірний житловий будинок з надвірними спорудами об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та помилково визнали за ОСОБА_1 право власності на його 1/2 частину. Такого висновку суди дійшли без врахування дати надання йому дозвільних документів на будівництво житлового будинку - 24 січня 1992 року, тобто до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 .
Звертає увагу на те, що під час отримання дозвільних документів він взагалі перебував в іншому зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
На час реєстрації шлюбу з позивачем за первісним позовом будинок вже було побудовано. Батьки ОСОБА_1 допомогли подружжю з внутрішніми роботами в будинку, проте це не свідчить про наявність правових підстав для визнання спірного домоволодіння об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Проведення державної реєстрації спірного житлового будинку під час перебування в зареєстрованому шлюбі, не є безумовною підставою для визнання його об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У липні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанції щодо наявності правових підстав для часткового задоволення первісного позову та визнання спірного житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Звертає увагу на те, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було розірвано 17 березня 1992 року. Відповідно до технічної документації спірний житловий будинок завершений будівництвом в листопаді 1993 року, прийнятий в експлуатацію 25 листопада 2007 року, що спростовує доводи касаційної скарги про те, що спірний об`єкт нерухомого майна побудований відповідачем за первісним позовом під час перебування в іншому зареєстрованому шлюбі.
Вважає безпідставними посилання заявника на те, що отримання ним свідоцтва про право власності на спірне будинковолодіння в листопаді 2007 року є єдиною підставою пред`явлення первісного позову, оскільки судами встановлено, що шлюб між сторонами було зареєстровано 11 серпня 1992 року, будівництво спірного будинку завершено в листопаді 1993 року. При цьому судами також встановлено, що спірний житловий будинок збудовано спільними зусиллями та за кошти батьків позивача та відповідача за первісним позовом.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржуються в частині визнання будинку АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по1/2 частини спірного нерухомого майна, в іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому відповідно до вимог процесуального закону не переглядаються Верховним Судом.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року, витребувано цивільну справу та надано учасникам справи строк на подання відзивів на касаційну скаргу.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону
№ 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 22 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 15 березня 2018 року, підлягає розгляду Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), в редакції чинній на час її подання, тобто до 08 лютого
2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.