ПОСТАНОВА
Іменем України
07 травня 2020 року
Київ
справа №140/1428/19
адміністративне провадження №К/9901/1123/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року (головуючий суддя - Коваль Р. Й., судді: Гуляк В. В., Ільчишин Н. В.) у справі № 140/1428/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Волинській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 7 листопада 2018 року № Ф-1540-56-У зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ, єдиний внесок) в сумі 15819,54 грн.
На обґрунтування своїх вимог посилався на те, що у вимозі про сплату боргу (недоїмки) платником зазначено ОСОБА_1, а не позивача - ОСОБА_1 . Зазначає, що згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Крім того, оскаржувана вимога була надіслана відповідачем на адресу, де позивач з 25 листопада 2003 року не проживає, у зв`язку з чим останній дізнався про вимогу вже від органів виконавчої служби, що відкрили виконавче провадження по стягненню заборгованості на підставі вимоги. Також зазначав, що відповідачем в оскаржуваній вимозі зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску вказана станом на 17 січня 2019 року, тобто визначена наперед.
Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 1 липня 2019 року позов задовольнив. Визнав протиправною та скасував вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області № Ф-1540-56 від 7 листопада 2018 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15819,54 грн.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 27 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив повністю.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
15 квітня 1997 року ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем.
В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем (а. с. 60).
З 19 серпня 2005 року по час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працює в ТзОВ "ПЕТРУЦАЛЕК", на час розгляду справи судами - на посаді сервіс-інженера.
ГУ ДФС у Волинській області сформовано вимогу № Ф-1540-56 від 7 листопада 2018 року відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 17 січня 2019 року у сумі 15819,54 грн, відповідно до статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а. с. 6).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у вимозі від 7 листопада 2018 року зазначено, що станом на 17 січня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн. Тобто, з незрозумілих причин відповідачем передчасно нараховано позивачу заборгованість. Така помилка, на переконання суду першої інстанції, унеможливлює визначення змісту заборгованості, що ставить під сумнів легітимність і достовірність оскаржуваної вимоги. При цьому, суд не прийняв до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позов щодо проведеного розрахунку заборгованості, оскільки за змістом чинного законодавства саме у вимозі має бути чітко зазначений період, за який виникла заборгованість. Також суд не прийняв до уваги доводи позивача, що вимога винесена відносно іншої особи - ОСОБА_1, а не позивача ( ОСОБА_1 ), а також що відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, оскільки у спірній вимозі крім прізвища, ім`я та по батькові вказано РНОКПП, який належить позивачу - НОМЕР_1 .
Восьмий апеляційний адміністративний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вимоги з підстави неправильно визначеного періоду в ній. Зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що сума загальної заборгованості з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування склала 15819,54 грн саме станом на 7 листопада 2018 року. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про сплату боргу № Ф-1540-56-У від 7 листопада 2018 року хоч і містить певні недоліки, проте, такі недоліки не спростовують здійснених нарахувань контролюючого органу зазначених в оскаржуваній вимозі та не можуть слугувати підставою для звільнення від сплати єдиного внеску. Водночас, апеляційний суд погодився з безпідставністю доводів позивача, що вимога винесена відносно іншої особи, оскільки за вказаним у вимозі РНОКПП - НОМЕР_1 можна точно ідентифікувати позивача. Також, апеляційний суд дійшов висновку, що відсутність інформації про позивача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не означає, що такий не є фізичною особою-підприємцем.
Не погодившись з такими висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що в розумінні Закону № 2464-VI протягом 2017 - 2018 років він був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає виникнення у нього обов`язку по сплаті єдиного внеску як підприємцем, який не здійснює господарської діяльності. Також зазначає про помилковість висновку апеляційного суду, що відсутність інформації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ще не означає, що такий не є фізичною особою-підприємцем. Зазначає, що саме з підстав відсутності інформації про нього в реєстрі Державна фіскальна служба України скасувала наступну вимогу від 5 червня 2019 року №Ф-1540-56 щодо нього, яка до того ж поглинає суми ЄСВ, визначені у вимозі, яка є предметом спору у цій справі.
ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити. Позиція ГУ ДФС полягає в тому, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 15 квітня 1997 року, у зв`язку з чим є платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VI. При цьому, відповідно до норм зазначеного Закону роботодавці і фізичні особи-підприємці є окремими платниками ЄСВ, а тому, фізичні особи-підприємці, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.
Верховний Суд ухвалою від 6 лютого 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі з метою формування єдиної правозастосовчої практики.
За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.