Постанова
Іменем України
07 травня 2020 року
м. Київ
справа № 750/10128/18
провадження № 61-14699св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Комунальне підприємство "Деснянське" Чернігівської міської ради
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Мамонової О. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 1984 року, від якого мають двох повнолітніх дітей та який розірваний за рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2018 року. Відповідач зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, яка виділена в користування сім`ї ОСОБА_1 на підставі рішення Чернігівського міськвиконкому у травні 1991 року, однак не проживає без поважних причин з грудня 2017 року, її особистих речей в квартирі немає.
Ураховуючи наведене просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 жовтня 2018 року позовом задоволено. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до акта від 07 вересня 2018 року відповідач зареєстрована у спірній квартирі, але не проживає у зв`язку зі зміною місця проживання, тобто понад встановлені законом строки без поважних причин не проживає в квартирі та є такою, що втратила право користування житлом.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 19 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 жовтня 2018 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження безспірності відсутності відповідача у квартирі без поважних причин, а тому позивач не довів заявлені ним позовні вимоги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржуване судове рішення скасувати, а заочне рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції постановлене на припущеннях, а відповідно до акта від 07 вересня 2018 року на момент розгляду справі в суді апеляційної інстанції відповідач у спірній квартирі не проживала більше року. Крім того відповідачем не підтверджено факт знаходження її речей у спірній квартирі.
У вересні 2019 року надійшов відзив ОСОБА_2, в якому вона просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у липні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.
Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1, що належить до державного житлового фонду, на підставі рішення № 144 виконавчого комітету міської Ради народних депутатів м. Чернігова від 20 травня 1991 року надана в користування позивачу ОСОБА_1 на сім`ю з чотирьох чоловік - дружину ОСОБА_2, сина ОСОБА_5, дочку ОСОБА_6 . Відповідний ордер на жиле приміщення ОСОБА_1 виданий 31 травня 1991 року. (а. с. 10).
У квартирі станом на дату звернення з позовом до суду зареєстровані ОСОБА_1 (наймач) та члени його сім`ї дружина ОСОБА_2, син ОСОБА_5, дочка ОСОБА_6 .
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 березня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.
Позивачем на підтвердження позовних вимог наданий акт від 07 вересня 2018 року, що складений за участю сусідів ОСОБА_7 і ОСОБА_8, який містить інформацію про те, що ОСОБА_2 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1, але не проживає у зв`язку із залишенням місця проживання.
Відповідач не заперечує того факту, що в листопаді 2017 року після застосування до неї фізичного та психологічного насильства з боку позивача, вона була вимушена забрати частину речей і виїхати зі спірної квартири до тимчасового помешкання. Надалі вона не раз бувала в квартирі за відсутності ОСОБА_1, де і зараз знаходяться частина її речей та спільно нажите з позивачем майно. Ключі від вхідних дверей позивач в неї забрав обманним шляхом. Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Ці показання узгоджуються з письмовим доказом - відзивом ОСОБА_2 від 01 лютого 2018 року на позовну заяву ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Відповідач ОСОБА_2 як в заяві про перегляд заочного рішення так і в апеляційній скарзі наполягала на тому, що її непроживання у спірній квартирі пов`язано із протиправною поведінкою позивача щодо неї, створенні ним перешкод в користуванні квартирою та відсутністю ключів від вхідних дверей житла. На підтвердження даних обставин відповідач надала докази, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, яким суд першої інстанції оцінки взагалі не надав, проігнорував клопотання про допит свідків, що призвело до ухвалення помилкового рішення.
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.