Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
м. Київ
справа № 758/8383/15-ц
провадження № 61-20454св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
| головуючого - | Ступак О. В., | |
| суддів: | Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І., | Погрібного С. О., Яремка В. В., |
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року у складі судді Махлай Л. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визначення частки у спільному майні, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Позов ОСОБА_1 мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, після смерті якої відкрилася спадщина.
ОСОБА_1 прийняла спадкове майно відповідно до заповіту, посвідченого Першою Київською державною нотаріальною конторою 20 липня 1998 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-1298.
28 грудня 2009 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_4, державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі за № 1-2697 на спадкове майно, що складається з 32/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік матері позивача - ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації смерті у м. Києві 10 серпня 2014 року .
ОСОБА_5 не був батьком ОСОБА_1, тому вона не є його спадкоємицею.
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, яку прийняла ОСОБА_2 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., зареєстрованого в реєстрі за № 3-285, ОСОБА_2 отримала у спадщину квартиру АДРЕСА_2, що складається з трьох кімнат, загальною площею 72,0 кв. м, жилою площею 41,2 кв. м.
Зазначена квартира була зареєстрована на ім`я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації 13 січня 1999 року, згідно з розпорядженням (наказом) від 07 грудня 1998 року за № 767-С та зареєстрованого 26 січня 1999 року в Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна і записано у реєстрову книгу за реєстровим № 709/31313.
Зазначена квартира придбана ОСОБА_5 у шлюбі з ОСОБА_3 і є їх спільною сумісною власністю подружжя.
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на частину квартири АДРЕСА_2 після померлої матері.
Листами від 06 липня 2015 року № 675/02-14 та від 20 липня 2015 року № 2997/02-14 Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора відмовила у видачі такого свідоцтва у зв`язку з тим, що вказана квартира зареєстрована за ОСОБА_5 - чоловіком ОСОБА_3, а також зазначила, що виділити частку померлої ОСОБА_3 у спільному майні подружжя можливо тільки у судовому порядку.
Враховуючи те, що спірна квартира була придбана у шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя, ОСОБА_1 вважала, що її матері ОСОБА_3 належала 1/2 частини вказаної квартири.
З урахуванням вищевикладеного позивач вважала, що має право на спадкування 1/2 частини квартири після померлої матері.
Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., зареєстроване в реєстрі за № 3-285, видане ОСОБА_2 на спадщину - квартиру АДРЕСА_2, всупереч нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є недійсним.
Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просила суд визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3, в праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2, що складається з трьох кімнат, загальною площею 72,0 кв. м, жилою площею 41,2 кв. м, становила 1/2 частини; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., зареєстроване в реєстрі за № 3-285, видане ОСОБА_2 на спадщину - квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позов в частині визначення частки подружжя у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру не підлягає задоволенню, оскільки вирішення питання про права осіб, які не є сторонами процесу та у зв`язку зі смертю не мають цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить вимогам статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), статей 27-31 ЦПК України.
В частині позовних вимог про визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним суд зазначив, що таке свідоцтво не є правочином, а тому підстав для визнання його недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України немає. Крім того, судом встановлено, що оспорюване свідоцтво видано ОСОБА_2 відповідно до вимог ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 у лютому 2017 року звернулась із апеляційною скаргою.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2016 року визнано неподаною та повернуто заявникові.
Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 не усунула недоліки апеляційної скарги, визначені в ухвалі Апеляційного суду міста Києва від 29 січня 2018 року, тому відповідно до вимог статей 185, 357 ЦПК України.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У березні 2018 року ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року про повернення апеляційної скарги, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що спір у цій справі має майновий характер, оскільки вона не заявляла вимог про визнання за нею права власності на спадкове майно. На думку заявника, позовна вимога про визначення розміру частки у праві спільної сумісної власності є вимогою немайнового характеру, з урахуванням чого ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
У липні 2018 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначає про безпідставність її доводів та правильність висновків апеляційного суду.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 24 квітня 2018 року цю касаційну скаргу призначено судді -доповідачу Стрільчуку В. А.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року про повернення апеляційної скарги, витребувано матеріали справи № 758/8383/15-ц з суду першої інстанції, зупинено дію оскаржуваної ухвали до закінчення касаційного провадження та надано сторонам строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2018 року витребувана справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року № 1093/0/226-20 у зв`язку з рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 призначено повторний автоматизований розподіл касаційної скарги ОСОБА_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та матеріали справи № 61-20454св18 передано судді - доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон № 460-ІХ).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2018 року розглядається Верховним Судом в порядку та за правилами, передбаченими ЦПК України, в редакцій чинній на час її подання, тобто до 08 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України, в редакції чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.