Постанова
Іменем України
06 травня 2020 року
місто Київ
справа № 742/554/19
провадження № 61-20355св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: Моторне (транспортне) страхове бюро України, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна", Управління Служби безпеки України в Чернігівській області,
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року у складі судді Коваленко А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Бечка Е. М., Іванової Г. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У лютому 2019 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"
(далі - ПрАТ "СК "Провідна"), Управління Служби безпеки України в Чернігівській області (далі - УСБУ в Чернігівській області, Управління) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 28 грудня 2016 року в результаті зіткнення автомобіля ВАЗ 21101, д/н № НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_4, з автомобілем "Пежо Боксер", кузов № НОМЕР_2, який використовувався УСБУ в Чернігівській області і яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3, дочка позивачів - пасажир автомобіля ВАЗ 21101 загинула на місці події. У момент цієї ДТП ОСОБА_3 виконував свої службові обов`язки.
Кримінальне провадження, що порушувалося за фактом пригоди, про яку йдеться, закрите на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КК України
(за відсутності у діянні ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення).
Позивачі зазначають, що смертю дочки їм завдано значні й болісні моральні страждання. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ 21101 ОСОБА_4 застрахована у ПрАТ "СК "Провідна" згідно з полісом № АЕ 4731324, то моральна шкода в розмірі по 9 600, 00 грн кожному позивачу та шкода, заподіяна смертю їхньої дочки, в розмірі по 47 266, 20 грн у межах страхового відшкодування повинна бути стягнута з ПрАТ "СК "Провідна".
Цивільна відповідальність водія ОСОБА_3 не була застрахована, а тому моральна шкода у розмірі по 9 600, 00 грн кожному позивачу та шкода, заподіяна смертю їх дочки, у розмірі по 47 266, 20 грн має відшкодовуватися МТСБУ. Враховуючи похилий вік позивачів, глибину їхніх душевних страждань, тяжкість вимушених змін у їхньому житті, відшкодування моральної шкоди у розмірі по 300 000, 00 грн вони просять стягнути з УСБУ в Чернігівській області, оскільки ОСОБА_3 під час ДТП перебував при виконанні службових обов`язків.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим та таким, у задоволені якого необхідно відмовити.
Стислий виклад змісту рішень судів першої,апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 червня 2019 року позов задоволено частково: стягнуто на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 на відшкодування моральної шкоди: з ПрАТ "СК "Провідна" - по 9 600, 00грн, з УСБУ в Чернігівській області по 100 000, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що смерть ОСОБА_5 сталася в результаті взаємодії двох джерел підвищеної безпеки - автомобілів " Пежо Боксер ", що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким у момент події керував його співробітник, виконуючи службове завдання, та автомобілем ВАЗ 21101, яким у момент події керував ОСОБА_4 ; вина третіх осіб у скоєнні цієї пригоди відсутня. Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна", то це товариство має відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну позивачам смертю їхньої дочки, в межах ліміту відповідальності за таку шкоду. Оскільки автомобіль " Пежо Боксер ", яким керував ОСОБА_3 у момент пригоди, в контексті пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не був ані у власності, ані у законному користуванні УСБУ в Чернігівській області, то в УСБУ в Чернігівській області не виникло обов`язку застрахувати цей автомобіль відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". В силу статті 1172 ЦК України моральна шкода, заподіяна позивачам цим автомобілем, підлягає відшкодуванню УСБУ в Чернігівській області, а не МТСБУ. Виходячи з принципів розумності та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди визначено у сумі по 100 000, 00 грн кожному позивачеві. Також судом не встановлено наявність у позивачів потреби у допомозі дочки.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що у справі відсутні докази, що у ДТП, про яку йдеться, є вина ОСОБА_4, і цей факт жодним з учасників справи не оспорюється. Отже для страховика його автомобіля - ПрАТ "СК "Провідна" ця подія не є страховим випадком. Тому підстави для задоволення позову за рахунок цього товариства відсутні. Суд дійшов висновку, що є протиправною експлуатація УСБУ в Чернігівській області автомобіля "Пежо Боксер", який цим Управлінням використовувався в момент ДТП. Відповідно є незаконною і передача для експлуатації цього автомобіля керівництвом УСБУ у Чернігівській області співробітникові цього Управління - старшому лейтенанту ОСОБА_3 В свою чергу, ОСОБА_3, маючи посвідчення водія (що підтвердив апеляційному суду представник УСБУ в Чернігівській області), не міг бути необізнаним про неможливість експлуатації транспортного засобу, не зареєстрованого на території України та не забезпеченого полісом страхування цивільно-правової відповідальності. Також він не міг бути необізнаним і з приводу того, що автомобіль "Пежо Боксер", номер кузова НОМЕР_2, не має державної реєстрації в Україні і що він не забезпечений договором обов`язкової цивільно-правової відповідальності.
В силу статті 60 Конституції України ОСОБА_3 зобов`язаний був відмовитися від експлуатації автомобіля. З наведених обставин випливає й те, що задовольняти позовні вимоги за рахунок МТСБУ також не є можливим внаслідок порушення посадовими особами УСБУ в Чернігівській області законодавчо встановленої заборони експлуатувати на території України не зареєстрований у встановленому порядку і не забезпечений договором обов`язкового страхування автомобіль " Пежо Боксер ".
Встановлено, що шкоду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 завдано внаслідок загибелі їхньої дочки ОСОБА_5 під час ДТП, спричиненої наїздом на автомобіль, у якому вона перебувала як пасажир, автомобілем, яким керував ОСОБА_3, виконуючи посадові обов`язки офіцера УСБУ в Чернігівській області, і який експлуатував цей автомобіль без дотримання вимог законодавства за завданням посадової особи вищого рівня цього ж Управління (посадовими особами органу державної влади). Тобто позивачам (фізичним особам) завдано шкоди джерелом підвищеної небезпеки, яке неправомірно експлуатували посадові особи органу державної влади. Отже шкода, що є предметом судового розгляду у цій справі, у силу статті 1174 ЦК України, має відшкодовуватися державою. Відповідачами у цій справі мають бути УСБУ в Чернігівській області і держава в особі Державної казначейської служби України. Оскільки останню не залучено до участі у справі, то її розгляд не може закінчитися задоволенням позову. Ця обставина є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 ІІ . АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції змінити, задовольнивши позов повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У частині доводів щодо незаконності рішення суду першої інстанції зазначають, що МТСБУ має відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_1 й ОСОБА_2 незастрахованим автомобілем "Пежо Боксер ". Відсутність державної реєстрації цього автомобіля та не забезпечення його страховим полісом є підставою для подання регресного позову до власника або водія автомобіля, який спричинив ДТП, після сплати МТСБУ страхового відшкодування, а не підставою для відмови у сплаті страхового відшкодування. Також суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір відшкодування моральної шкоди кожному з позивачів до 100 000, 00 грн, хибно врахувавши відсутність вини учасників ДТП у спричиненні цієї шкоди та безпідставно не врахувавши як можливість відповідачів відшкодувати її у визначеному позивачами розмірі, так і приписи статті 1193 ЦК України. Окрім цього, суд неправильно застосував положення статті 1200 ЦК України, оскільки позивачі проживали разом із померлою, розмір їхньої пенсії майже дорівнював прожитковому мінімуму, а тому вони мали право на утримання.
У частині доводів про неправильність рішення суду апеляційної інстанції зазначили, що ОСОБА_3 як співробітник СБУ під час ДТП стосовно померлої ОСОБА_5 не реалізовував свої владні повноваження, а тому посилання на необхідність застосування статті 1174 ЦК України є безпідставним. Також суд не обґрунтував належним чином відмову у стягненні грошових коштів з ПрАТ "СК "Провідна".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У наданому відзиві УСБУ в Чернігівській області просило касаційну скаргу залишити без задоволення.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційнепровадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у листопаді 2019 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 грудня 2016 року о 07:45 год. на автодорозі Чернігів-Прилуки-Пирятин, поблизу с. Тополя Прилуцького району, між автомобілем "Пежо Боксер", номер кузова НОМЕР_2, що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3, та автомобілем ВАЗ 21101, д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, сталася ДТП.
Внаслідок цієї ДТП ОСОБА_5, яка була пасажиром автомобіля ВАЗ 21101, від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці події.
Постановою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 26 травня 2014 року у справі № 751/4899/14 про притягнення ОСОБА_6 до відповідальності за частиною першою статті 483 МК України автомобіль "Пежо Боксер", державний реєстраційний № НОМЕР_3, кузов № НОМЕР_2, конфісковано на користь держави, що підтверджено копією цієї постанови, яка набрала законної сили.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернігівській області від 10 жовтня 2014 року ВП № 43647303, що прийнята під час примусового виконання зазначеної постанови Новозаводського районного суду м. Чернігова, замінено зберігача майна у виконавчому провадженні з Чернігівської митниці Міндоходів України на Управління Служби безпеки України у Чернігівській області. Згідно з актом цього ж державного виконавця від 21 жовтня 2016 року автомобіль "Пежо Боксер" передано на зберігання УСБУ у Чернігівській області.
Рапортом заступника начальника - начальника ГВКР УСБУ в Чернігівській області на ім`я начальника цього Управління запитано дозвіл на право керування службовим автомобілем цього ж Управління його співробітникам у разі службової необхідності, в тому числі й дозвіл старшому лейтенанту ОСОБА_3 . На цьому рапорті наявна примітка начальника гаража УСБУ в Чернігівській області від 26 грудня 2016 року про те, що всі перелічені у ньому співробітники
(у тому числі й ОСОБА_3 ) склали заліки з перевірки знань Правил дорожнього руху та практичних навичок керування транспортними засобами, що всі вони проінструктовані щодо неухильного дотримання цих Правил тощо.
Згідно з копією акту приймання машини водієм від грудня 2016 року зазначений автомобіль прийнято водієм УСБУ в Чернігівській області ОСОБА_3 .
Копією листа регіонального сервісного центру в Чернігівській області МВС України від 19 грудня 2016 року № 31/25/6-1318 підтверджено, що автомобіль "Пежо Боксер" відповідно до наявних баз даних серед зареєстрованих на території України не значиться.
У постанові слідчого військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України від 19 серпня 2018 року про закриття кримінального провадження № 42016270320000115 зазначено таке. 28 грудня 2016 року о 07:45 год. на автодорозі Чернігів-Прилуки-Пирятин, поблизу с. Тополя Прилуцького району, між автомобілем "Пежо Боксер", номер кузова НОМЕР_2, що використовувався УСБУ в Чернігівській області, яким керував співробітник цього Управління - старший лейтенант ОСОБА_3, та автомобілем ВАЗ 21101, д/н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_4, на смузі руху останнього відбулося зіткнення.
28 грудня 2016 року інформацію про ДТП внесено до ЄРДР за № 42016270320000115 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 Кримінального кодексу України.
Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_3 під час керування транспортним засобом "Пежо Боксер" не було допущено порушень Правил дорожнього руху, що перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з подією ДТП.
Кримінальне провадження № 42016270320000115 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Факт виконання ОСОБА_3 службового завдання у момент ДТП, що є об`єктом судового розгляду, жодним з учасників справи не оспорюється.
За змістом свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, серії НОМЕР_4 , власником автомобіля ВАЗ 21101 є ОСОБА_4, його цивільно-правова відповідальність на день події була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна" відповідно до поліса обов`язкового страхування від 12 лютого 2019 року № АЕ4731324.
Відповідно до свідоцтва про народження від 26 травня 1981 року, серії НОМЕР_5 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2, її батьками є позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2
08 серпня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, після реєстрації якого остання змінила прізвище на " ОСОБА_5 ".
Щодо правової природи спірних правовідносин та належного кола відповідачів у справі
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1188 ЦК України якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За правилом частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Отже, враховуючи, що позивачам завдано шкоду спільними діями водіїв, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, питання про обов`язок відшкодувати завдану шкоду необхідно вирішувати за правилами частини другої статті 1188 ЦК України та незалежно від вини завдавачів такої шкоди.
При цьому, як встановлено судами, ОСОБА_3 під час ДТП виконував свої службові обов`язки.
Відповідальність роботодавця за шкоду завдану її працівником врегульовано статтею 1172 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Відповідно до наведених положень закону шкода, завдана працівником (службовцем) під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, зокрема й в результаті керування транспортним засобом, що призвело до зіткнення з іншим транспортним засобом, в результаті чого постраждала третя особа, відшкодовується саме роботодавцем.
Отже, за встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку, що особами, у яких виник обов`язок з відшкодування шкоди, є ОСОБА_4 та роботодавець ОСОБА_3 - УСБУ в Чернігівській області. При цьому, необхідно враховувати, що позов до ОСОБА_4 пред`явлений не був, а його відповідальність була застрахована у ПрАТ "СК "Провідна".
Зазначене доводить, що належними відповідачами у справі є ПрАТ "СК "Провідна" (у межах ліміту страхової виплати) та роботодавець ОСОБА_3 - УСБУ в Чернігівській області.
В оцінці висновків суду апеляційної інстанції, що належним відповідачем у справі є держава в особі Державної казначейської служби України, Верховний Суд врахував таке.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.